Ворогам України такий фільм не потрібен

 

Майже 250 тис. українців подивилися канадський фільм "Гіркі жнива". Це перша іноземна стрічка про Голодомор. У віт­чизняному прокаті йшла шість тижнів.

— Чимало моїх друзів чесно визнали, що їм страшно йти на "Гіркі жнива", — розповідає Наталія Дзюбенко-Мейс, 63 роки, вдова дослідника Голодомору американського історика Джеймса Мейса. Розмовляємо з письменницею про враження від фільму, причини негативних відгуків за кордоном.

Американська преса назвала "Гіркі жнива" патріотично-марнославним проектом. Один український кінознавець написав, що картина розпадається на дві нерівні частини: на мелодраму і бойовик.

— Критикують з єдиною метою — поховати у зародку в українського глядача навіть думку переглянути картину про Голодомор. Росія взагалі відмовилася від прокату "Гірких жнив". Хоча фільм іде в 45 країнах. Навіть спробу попереднього перегляду в Москві зірвали "обурені" народні маси. Так звані "активісти" за півгодини до показу розклали біля входу в український центр кістки й свинячу голову. Розвісили плакат "Міф про Голодомор — брехня і танець на кістках".

За сюжетом картини "Гіркі жнива", восени 1932-го в селах на Черкащині каральні загони НКВС забирають продукти. Батька головного героя художника Юрія повісили НКВСівці. Чоловік приєднується до збройного повстання проти радянської влади. Його наречена Наталка організовує жіночий бунт.

$20 млн на фільм дав канадський бізнесмен українського походження Ян Ігнатович.

— "Гіркі жнива" вирвалися в лідери українського кінопрокату, незважаючи на критику. Cвідомістю українців нині не так-то й легко маніпулювати. Глядачі вирішили самостійно з'ясувати, що ж так роздратувало в фільмі наших і зарубіжних інтелектуалів. Я сама свідок, як молодь виходила із сеансу — схвильована, зі сльозами. Уже не кажучи про людей старшого віку, які не так часто відвідують кінотеатри.

Одна знайома написала: "Після перегляду фільму зникає відчуття безнадії. Ти йдеш із зали гордий і впевнений, що в нашій країні все буде добре. Головні герої гарні, у вишиванках. Вони нескорені, зневажають варварів, які нівечать їхню землю. Ворогам України такий фільм не потрібен. З ним тане комплекс меншовартості. У кого совість жива і хто ще здібний щось зіставляти, аналізувати, той відкидає погрішності стрічки, вбачаючи основне".

У чому складність висвітлення теми Голодомору в кіно?

— Майже всі дивилися фільм про Голокост "Список Шиндлера" американського режисера Стівена Спілберга. Завдяки оптимістичному фіналу він отримав одностайне схвалення критиків, глядачів. Та мало хто наважився на перегляд іншої стрічки на цю тему — "Хлопчик у смугастій піжамі" англійця Марка Хермана. Історія в картині показана очима 8-річного сина коменданта концентраційного табору Бруно. Хлопчик випадково знайомиться з однолітком євреєм Шмуелем. По різні боки огорожі вони стають друзями. Коли родина Бруно переїжджає, той вирішує попрощатися зі Шмуелем. Робить підкоп і заходить на територію табору. Обох хлопчиків ловлять і відправляють до газової камери.

Це зворушливий, чесний фільм. Але настільки страшний, що не всі психологічно можуть його витримати.

В опублікованих свідченнях очевидців Голодомору чимало подібних трагічних історій. Практично готових сюжетів.

Проблема, що жах, абсолютне пекло, яке відбулося на наших землях, потрібно олюднити. Дати обличчя, голоси, характери. Режисер має справу з окремим життям, особистими переживаннями. Про­образ головної героїні фільму — мати режисера Джорджа Менделюка. Рятуючись від голоду, вона дійшла з Харкова до Львова в пошуках хліба і свободи. Вона розповідала, як її шкільна подруга померла від голоду просто під час уроків, сидячи за партою.

Гірка правда в тому, що в історії геноциду українців поки що не може бути оптимістичного фіналу. Голод в Україну прийшов разом із радянською владою в 1920-х. Апогей — 1932–1933 роки. Війна і знову — голод 1946–1947 років. І — неможливість про це говорити, навіть пошеп­ки. Осмислити. Від цього страху ми не звільнилися досі. Це вже на генетичному рівні, у нашій підсвідомості. В українському фільмі про Голодомор важко придумати оптимістичний фінал. А в канадському він виправданий і закономірний. Бо сотні тисяч наших земляків таки вирвалися з СРСР. Зуміли вижити і розповісти про цей злочин.

Яку чекати реакцію від англомовного глядача?

— Цілісної картини про українську трагедію він не отримає. Бо "Гіркі жнива" — не наукове дослідження і не звинувачувальна промова. Це художній твір, в якому зображені жерт­ви й кати.

У фільмі соратник Сталіна Лазар Каганович дуже подібний на Віктора Януковича. Здоровенний, без вусів і навіть бородавка є, тільки не на губі, а на щоці.

Картина викликає співчуття і захоплення. А зараз, коли в Україні ллється кров на Донбасі — це дуже важливо. Необхідно підтримати ініціативу канадських українців, які намагаються донести історію Голодомору до західного глядача. І не так важливі несхвальні відгуки, як те, що вони є і їх так багато. Отже, зачепило. Бо таки ніде правди діти: Європа мовчала, коли Україна тихо з голоду помирала. Про це також необхідно говорити. Ці відгуки — як своєрідна провокація. Вкотре доводиться спостерігати протистояння правди й брехні.

4 російські фільми вийшли в український прокат за чотири місяці 2017 року.

— Всі картини за січень-квітень це — мультфільми. Бойкот російських стрічок у нас триватиме довго. По-перше, доки діятимуть закони. А вони не те що діють, їх доповнюють новими пунктами. По-друге, доки серед українців буде модна неприязнь до всього російського. А по-третє, ніхто ж особливо не помітив зникнення фільмів країни-агресора. Їх замінили європейські картини, яких стало помітно більше. Це значить, що кругозір у наших кіноманів став ширший, — каже кінокритик 27-річний Антон Філатов. Після 2014 року кількість російських фільмів в українських кінотеатрах скоротили вчетверо.

×