34-річний вінничанин Володимир Козюк має найбільшу в Україні колекцію старовинних листівок — зо три тисячі. Збирає також ікони та малює картини. У столичній галереї "Неф" відкрилася виставка його пейзажів.
— Не маю освіти. Будівельного технікуму не закінчив, — розповідає. — Після армії до вузу вступати не хотів. Підійшов на вінницькій виставці до художника Юрія Михайловського і попросив пару уроків живопису. Він задав перемалювати сто пейзажів Шишкіна. А потім дозволив працювати у своїй майстерні.
Скільки коштують ваші картини?
— Від ста доларів до тисячі. Першу продав арабським студентам Вінницького педінституту за 40 доларів. Вони до мусульманського свята Рамадан просили пейзаж із палестинським храмом. Я змалював його з фотографії. А за зароблені гроші купив професійні пензлі та фарби.
Картина Козюка є у приватній колекції президента.
— З Віктором Андрійовичем познайомились у музеї Петра Гончара на Андріївському узвозі, — згадує. — Потім бачились у столичному клубі колекціонерів. Туди власники колекцій щосуботи приносять антикварні речі для обміну. Я приніс до клубу свою картину із серії "Хати під стріхою". І подарував її Ющенкові. Тоді він іще був прем"єр-міністром. Схоже, як у президента, полотно, подарував співачці Ніні Матвієнко та її чоловікові Петру Гончару. Вони його над ліжком повісили. Актор Богдан Бенюк просто забрав у мене п"ять картин, — сміється. — Зате на його вистави в театрі Франка ходжу безплатно. Та ще й сиджу в перших рядах. Постановку "Про людей і мишей" аж п"ять разів дивився. А от "Цар Едіп" не дуже подобається. Надто трагічно, та й Богдан там другорядний.
Найбільше люблю подільські листівки з вулицями Ямполя і церквами Гайсина
Цікавлюся картинами з серії "Хати під стріхою".
— Це десятки полотен і 300 фотографій, — пояснює. — Їжджу Поділлям і фотографую старі хати. Якось у селі знімав будинок із прогнилою стріхою. Двоє чоловіків вибігли з двору, і почали видирати у мене камеру. Але я в армії карате вчився. Віддубасив їх так, що в хату поховалися. Потім сусіди розповіли, що то — місцеві наркомани. Варять макову соломку.
Чому колекціонуєте листівки?
— 1992-го приїхав до Києва. У парку Пушкіна біля станції метро Шулявська продавали листівки. Я купив одну з дореволюційною маркою. Відтоді збираю листівки на різні теми. На одній маньчжурській кат відрубує голову молодому хунхузу — так називали китайських бандитів у XIX столітті. Але найбільше люблю подільські листівки з вулицями Ямполя і церквами Гайсина. Сім років збираю тільки їх. Інші обмінюю або продаю. Одна коштує 50 доларів.
Колекцію Володимир тимчасово зберігає у Вінницькому краєзнавчому музеї. Каже, що так безпечніше і клімат відповідний. Там же тримає близько ста ікон.
Як почали колекціонувати ікони?
— У дитинстві мені подобалася вирізьблена на липовій дошці сльозоточива ікона Казанської Божої Матері. Вона висіла на кухні в нашої сусідки. Потім сусідка мені її подарувала. Я повісив образ над ліжком, хоча батько-комуніст сварився. За гроші вперше купив ікону після армії. У вінницькому антикварному магазині побачив згорнутий в рулон образ святих Миколая і Варвари, що валявся на підлозі. Віддав за нього гривень 50. Зараз маю понад сотню ікон.
1972, 15 травня — народився у селі Чеснівка на Вінниччині у родині голови сільради та медсестри
1990–1992 — служба в армії на Закавказзі
1998 — одружився із вчителькою Людмилою
2000 — перша виставка картин у Вінниці
2003 — заснував етнографічний центр у Вінницькому технічному університеті
2002, 4 листопада — народився син Володимир
2006, 6 серпня — з"явилася на світ донька Оля
7 
1
Коментарі