Дмитро Богомазов, 43 роки, — режисер, один із активістів акції "Україна — зона культурного лиха". Кар"єру розпочинав у Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Очолює театр "Вільна сцена" неподалік площі Перемоги. Кілька його постановок отримали премію "Київська пектораль", призи міжнародних фестивалів. Ставив вистави в Одесі, Пермі, Парижі. Покладається більше на себе, а не на державу, тому його присутність серед протестантів здається дивною. Це перше запитання до Богомазова — чому він тут?
— Я не шукаю "ворогів культури", — каже він, — однак відчуття "зони культурного лиха" все-таки є. Споконвіку є споживач культури та її виробник. А між ними — держава. Вона їм або допомагає, або заважає.
Але ж Тарасові Шевченку держава не допомагала, навіть навпаки.
— До Шевченка ми повернемось. А спершу закінчимо попередню думку: чи згодні ми, що необхідно допомагати культурі? Це важливо знати, бо під культурою у нас розуміють дуже різні речі. От як є "парк культури і відпочинку" — так і плутають ці два поняття. А їх варто розділяти. Якщо у багатої людини в домі картинки висять — то мистецтво? Ні, швидше, просто дизайн. Для комфорту. Але в нас часто вважають культурою саме цей дизайн. Він є всюди — в живопису, музиці, літературі й театрі. Це той пласт діяльності, який держава, мабуть, і не мусить заохочувати — він сам виживе. Як мода — її підтримує не держава, а люди, що платять за красиві речі. Отже, варто дбати лише про культуру, що пов"язана з впливом на думки, на формування особистості. Якщо цього не робити — вона почне зменшуватися. І річ навіть не в тім, що Шевченко перестане писати вірші — а й у тім, чи хтось їх прочитає.
Зрештою, писати можна "в шухляду". А танцювати чи грати спектакль "в шухляду" неможливо. Є види мистецтва, які не можуть вижити за поганих умов. І держава, розуміючи це, обирає певну модель поведінки. Приміром, влада має амбіцію зробити Берлін культурною столицею Європи. Приїжджаєш туди й бачиш там багато художників — з Парижа, Риму, Києва. Чому вони всі там? Бо там художникам дешевше здають майстерні. Так зробила влада. У нас влада, навпаки, урівняла художників з бізнесменами в правах на оренду приміщень. Звісно, художник ніколи не виграє у бізнесмена. Тому звідси їдуть художники. Це і є лихо. Культурний шар тоншає, меншає якість і кількість мистецьких явищ, подій, людей. А наступне покоління бачить це й розуміє, що у нас художник чи актор — незатребувані. І наступне покоління до нас не прийде. Отже, ми й далі зменшуємо культурний шар. Це проблема, яку "відкладати на потім" не можна.
Грати спектакль "в шухляду" неможливо
Так, є ті, хто не може за будь-яких обставин не творити. Шевченко писатиме. Але важко уявити, що пише лише він. У культурі, щоб була певна якість, має бути середовище. Навіть Шевченко писав для певного культурного середовища. Художник може бути повністю зрозумілим лише так. А як лишається сам — стає маргіналом. Сам це знаю — навколо поменшало людей мого покоління, моєї професії, і я починаю сприйматися як маргінал, хоч за європейськими мірками роблю зовсім не маргінальний театр.
Недавно Троєщина відмовилась будувати у себе приміщення для театру "Вільна сцена". Чим це скінчилось?
— Не знаю. Річ же не в тім, хочу я на Троєщину чи ні. Питання інше: місто хоче, щоб там був театр? Я туди не прошусь, мені й тут добре. Але раптом колись вони спохватяться й збудують театр на Троєщині — чи готовий я буду його взяти? Я буду старший, скажу, що втомився, віддайте молодшому. А молодшого у них вже не буде.
Тут, біля площі Перемоги, "Вільній сцені" справді добре?
— Був клопіт з орендою приміщення. Могли його втратити. Завдяки начальникові управління культури Київської міськадміністрації Світлані Зоріній оренду продовжили на три роки.
Є жарт: на міністра культури варто брати кращих людей з будь-якої команди. Якщо кращий Яценюк, його ставлять "на культуру", а потім формують весь уряд.
— Для нас це довго буде жартом. Держава не звикла всерйоз таке сприймати. Розповім одну історію. Колись призначили прем"єра (не називатиму імені), а Кабінет Міністрів ще не сформували. Ми з колегами підготували листа й зробили так, щоб лист потрапив до рук нового прем"єра. В листі написали: просимо, вперше в історії України, призначити міністра культури не за залишковим принципом. Тобто — кращого з вас, а не останнього. Що було далі? Прем"єр взяв листа й каже: "А, про культуру? Що ж, призначимо міністра культури — нехай розбирається!". І отак завжди.
Брати Капранови закликають не тиснути руки Дмитрові Табачнику
Позавчора 40-річні брати-видавці Капранови провели прес-конференцію, на якій розповіли про надзвичайні збори "Україна — зона культурного лиха", що відбулися в Києві 30 листопада. 679 делегатів з усіх областей України склали Чорний список ворогів української культури, до якого внесли прізвища восьми держслужбовців. Серед них — екс-віце-прем"єрів Миколу Азарова та Дмитра Табачника.
— Усю інтелігенцію ми закликаємо ставитися до "ворогів культури", як до своїх особистих ворогів, — каже Віталій Капранов. — Не рекомендується тиснути їм руку, бажати здоров"я і вітати зі святами. Ми позбавимо людину цього звання, якщо вона напише заяву про розкаяння у своїх злочинах проти культури і надасть документи, які засвідчать, що вона зробила щось корисне для культури.
Звання "ворог української культури" не має юридичного статусу, проте Капранови пропонують вживати його на рівні з іншими титулами.
Чорний список далі поповнюється. Будь-хто може внести до нього кандидатуру. Головне — мати документи, які підтверджують злочинні дії людини щодо української культури. Також було анонсовано щорічну премію для державних та іноземних чиновників за хамство: "Золотий Намордник" та "Золотий Нашийник". Конкурс проводиться на сайті http://cultura.net.ua/country.php. Вручення відбудеться на початку 2008 року.
Лєра ЛАУДА
3 
1
Коментарі