— Ви на "Іменинний марафон"? Тоді підіймайтеся на балкон, — каже жінка біля актової зали Будинку вчителя у столиці. 20 березня тут святкують 18-річчя видавництва "Ярославів Вал". О 17.50 усі місця зайняті. У перших рядах сидять його автори — письменники Юрій Щербак, Юрій Мушкетик.
— Видавничий бізнес — це шлях у буцегарню й аутсайдери, — говорить 67-річний Михайло Слабошпицький, директор видавництва "Ярославів Вал". — 18 років тому, коли почали справу, нам бракувало реалістичного погляду на світ. Не вірили, що вигідніше продавати пиріжки чи зброю, а не книги. За цей час ми стали мільйонерами — загальний наклад виданих нами книг перевищив мільйон примірників.
Під оплески виходять ведучі — письменник Руслан Найда із шаблею та Павло Щириця, головний редактор видавництва. Називають Слабошпицького головнокомандувачем літературних сил України.
Неподалік Канева на Черкащині Руслан Найда з друзями створив військовий табір Нова Січ. Там дотримуються законів козацької держави.
— Ми з козаками сперечалися: одні кажуть, що живемо у час смертохристів, інші — у час великої гри. Розсудіть, де правда? — Найда звертається до письменника Юрія Щербака. Його нещодавні романи називаються "Час смертохристів" та "Час Великої Гри".
— У час Звіра (так називається повість Юрія Мушкетика. — "ГПУ"), — жартує Юрій Щербак, 79 років. — Щасливий почуватися вільною людиною у чорний момент світової історії. Якщо можемо ще співати і святкувати, то ми живі, незважаючи на смертохристів і звірів. А у вас, Руслане, часом, автомата Калашникова не знайдеться? — зал вибухає сміхом. — У 18 років одружуються, у 18 років ідуть на війну. Видавництво виховало те покоління повстанців, які стояли на Майдані. Під час радянсько-німецької війни українські письменники йшли на фронт і працювали в ім'я України. Зараз майже всі автори видавництва підписали заяву, пропонуючи свої послуги Збройним силам України. Перед нами стоїть найбільший виклик із часів Другої світової війни. Ви могли б собі колись уявити, що Німеччина буде замирювати Росію і Україну?
— У листах із тюрми батько писав, що люди вмирали на його очах і руках, — розповідає письменниця 72-річна Наталія Осьмак. Два десятиліття працювала над книгою про батька Кирила Осьмака. Він очолював підпільну Українську головну визвольну раду. 1947-го був засуджений за націоналістичну діяльність, помер у Владимирській тюрмі Росії. Донька назвала книгу "Кирило Осьмак: автопортрет у листах на тлі Владімирського централу". — Сьогодні на наших очах теж помирають молоді патріоти України. І від тих самих рук — російського окупанта.
1 
1
Коментарі