— Я буду тут пить и плевать — это моя земля! Я русский, а Украины никогда не было. У нас с вами одна душа, а американцы вами пользуются, как проститутками. Мы вас спасаем, руку помощи протягиваем, вы нам еще спасибо скажете! — кричить чоловік із георгіївською стрічкою на картузі. Поруч інший лузає насіння, п'є пиво. На металевому паркані, що відокремлює їх від інших людей, висить табличка "Обережно, окупанти". Це — частина мистецької акції у столичній галереї М-17. Тут 23 квітня шоумен 45-річний Антін Мухарський представив "Український культурний фронт".
— Віднині українське мистецтво йде на схід та південь, — розповідає. — Ми ставимо рішучий фронт проти російської попси, блатняка, шансона та дебілізуючої серіальної культури.
До дворика М-17 перенесли виставку просто неба "Мистецький Барбакан". Протягом грудня-лютого вона була на Хрещатику. В галереї розвісили сотню фотографій із Майдану.
— Скульптор Геннадій Тітов і архітектор Олексій Шемотюк перші кинули коктейлі Молотова на Банковій і спалили автобус на Грушевського, — представляє митців Мухарський. — Якщо вам казатимуть, що це терористи, екстремісти й радикали, знайте, що це були художники, музиканти, поети.
— Їхав із бодуна в магазин, дзвоню другові: знайди в інтернеті рецепт коктейлю, я куплю пляшки, — згадує Олексій Шемотюк, 33 роки. — Наробили сумішей і принесли в рюкзаках на Майдан. Усвідомлював, що збираюся підпалити ворога, не людей. Але пішов подивитися тим хлопцям в очі: то були вевешники (бійці Внутрішніх військ. — ГПУ). Щонайменше двоє з них плакали — не від газу, а від того, що здавали нерви. Зрозумів, що не хочу їх палити, тому цілилися пляшками в землю перед ними.
— Потім іще місяць довелося вдавати, що екстремісти на Банковій — то не ми, — підхоплює Геннадій Тітов. — Героєм себе не вважаю. Був сцикуном на Майдані, а не сміливим на дивані.
— Майдан — це перше в історії антижлобське повстання, — художник 34-річний Іван Семесюк виходить з-за огорожі, де сиділи "окупанти". Там він упродовж 2,5 год. без упину грав на балалайці. — Жлоб-арт виник у пошуку героя. Оскільки героя не було, довелося малювати жлобів і дегенератів. Цієї зими українці піднялися і вставили їм пістонів. Тепер хочеться малювати героїв, які вижили і які полягли. Жлоб-арт закінчився вчасно, але за нашою традицією все це може повернутися до ще лютішого жлоб-мистецтва. Думаю, в Україні триватиме люта колотнеча ще років п'ять-шість. Якщо художники до того часу не зіп'ються, будуть в авангарді боротьби. Стомився від балалайки, — показує потертий інструмент. У школі художник грав на електробалалайці у групі "Мертвые не потеют".
"Пі-шов на-х…" — лунає із сусідньої зали пісня про Буратіно. Це Антін Мухарський переспівує радянські хіти на новий лад, із нецензурщиною. Йому підспівує кримчанка 64-річна Людмила Сергєєва.
— Я севастопольская бандеровка, знаю наизусть почти все песни Мухарского. Приехала в Киев подышать воздухом свободы. Там ведь нельзя никакой символики украинской — жінка показує на дрібний золотий значок-тризуб, пришпилений до піджака. — Сын хотел повесить ленточку Евросоюза на машину. Говорю ему: ты проедешь с ней 2 метра. Вышиванку попросил привезти — дома будет носить. А по улицам такая гопота ходит, как вон те из клетки: с ленточками, пивасиком и семечками. Я готова жить на оккупированной территории и терпеть лишения, только бы мы вернулись в Украину.
88 фотографів надіслали понад три з половиною тисяч робіт на конкурс від "Українського культурного фронту". Гостям виставки роздали по 10 наліпок — відзначати найкращі світлини. 50 із них увійдуть до каталогу "Майдан. Революція духу". На знімках — бої на Грушевського і побут мирного Майдану. Чорно-білий портрет загиблого Сергія Нігояна гості обклеїли наліпками у два ряди
2 
1
Коментарі