Картину "Коліївщина: Страшний суд" київського художника 36-річного Володимира Кузнєцова заборонили показувати у "Мистецькому Арсеналі". Її він написав на стіні галереї для проекту "Велике і Величне". Напередодні відкриття виставки директор "Арсеналу" Наталія Заболотна замалювала картину чорною фарбою з балончика. Тисячу творів із колекцій 35 музеїв України зібрали до 1025-річчя хрещення Київської Русі. 26 липня експозицію відвідав президент Віктор Янукович.
— Тут була робота Кузнєцова, — показує на стіну в залі київська художниця Ольга Комісар, 31 рік. Її завісили чорним банером із "Портретом дівчини-українки" Миколи Пимоненка. Під стіною вишикувалися 17 молодих людей. Обличчя затуляють аркушами чорного паперу. Під ногами поклали плакат "Ні злиттю церкви і держави!"
— У суд не хоч подати? — запитує хлопець у Володимира Кузнєцова, 36 років, який теж бере участь в акції.
— Це треба мати якісь документи. У нас із Заболотною не було контракту, тільки усна домовленість, — відповідає той.
Казали, що тобі за роботу заплатять?
— Спершу думав відмовитися від гонорару. Але під "Арсеналом" люди протестували проти впливу церкви на культуру. Шістьох затримали. Думаю, може, взяти гонорар, щоб сплатити за них штраф? Це 1000 гривень. У Заболотної попросив. Серед художників є правило: треба вимагати грошей. В Україні заведено, що митець робить задарма. Але має бути красіво і людям приємно. Мої друзі з групи митців "Р.Е.П." пропонували на виставку роботу, де для порівняння хотіли зобразити карету київського митрополита XVII століття і "мерседес" теперішнього. Але тема не пройшла.
— Єдиний раз мене хотів процензурувати Бузина — отримав зразу у вухо, — київський художник Сергій Поярков, 47 років, згадує бійку з письменником Олесем Бузиною у прямому ефірі програми "Велика політика" позаторік. — Замалювати картину — це не схоже на Наташу. Вона чемна і дотримується слова. Хіба її можна було довести до такого? Як чиновник вона не має права перетинати межу, коли державним коштом робиться виставка. З іншого боку, картина художника не може підпадати під цензуру. Єдина цензура — це Кримінальний кодекс. Інших обмежень не існує. Мені Наталія казала, що її підставили. Художник до останнього не малював провокаційних речей. А потім зобразив священиків у пеклі з простреленими головами. Це її помилка, що його запросила. А замальовувати картину не обов'язково було, можна закрити стіну і все.
— Ця виставка — єдиний позитив у святкуванні хрещення. Я не фанат релігійних свят за гроші держави. Хай церква і віряни за свій рахунок проводять. За ті мільйони можна було вилікувати 200 дітей, хворих на рак.
Київський драматург Богдан Жолдак, 65 років, розглядає скульптуру "Самсон" Івана Георгія Пінзеля.
— У далеких 1960-х Пінзеля від радянської влади уберігав директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. Я проходив у нього практику. Возницький водив нас по закапелках у Домініканському соборі, де колись митрополит Андрей Шептицький переховував євреїв. Дивилися на ці шматки скульптур, які з вогню виривали. Волосся дибки ставало, ніхто не міг подумати, що таку велич коли-небудь відреставрують. Франція ахнула, побачивши нашого Пінзеля, — розказує про виставку майстра в Луврі.
— В "Арсеналі" досі відчуваю запах колишнього гіганта військової промисловості, який творив усе, що могло вбивати. Тепер тут рай земний. І Заболотна якимось чудом утримує його. На 40 гектарах у центрі Печерська такі казино можна було б набудувати. Але хоч би яка була ця картина Кузнєцова, замазувати не варто. Може, робила сенсацію. Тепер художника знають усі.
— У 1960-х на одній київській стіні художник Борис Плаксій зробив фрески. Зобразив там Параджанова, Стуса, художника Опанаса Заливаху і футболістів київського "Динамо". Там товклася інтелігенція, пили каву і дивилися на панно. Проте була цензура, картину потрошку замальовували. Приходимо, а вже нема Стуса, через місяць — іще когось. В один прекрасний день замазюкали все. Тільки квіточки лишилися.
3 
1
Коментарі
2