Письменниця та журналістка з німецького міста Ессен Тетяна Куштевська, 61 рік, у Києві вручила 10 літературних премій ім. Гончара. З бізнесменом 70-річним Дітером Карренбергом, започаткувала цю відзнаку 1995-го — після телефонного інтерв"ю з Олесем Гончаром для газети "Ноєс Дойчланд".
— На жаль, Дітер не приїхав, бо зайнятий. Та й трохи нездужає, — каже удові письменника Валентині Гончар. Жінки обнімаються.
Вручають премії прозаїку Віталієві Меньшикову та поетесі Анні Малігон. До Анни з глибини залу йде правнук Гончара, 4-річний Дем"ян із червоною трояндою. Трохи розгублюється, звертає в інший бік. Малого підправляє мати — Леся Гончар.
— Ірися Ликович доручила мені одержати її премію, — повідомляє 37-річний Олександр Гаврош, письменник із Ужгорода. — Вона рік вивчатиме мову в одній із австрійських сімей в Інсбруку. Планує вступати до університету в Австрії, тому 250 євро за роман "Твоя дитинка" будуть дуже помічними.
Лауреатам вручають 500 євро за роман і 250 за поезію, малу прозу та публіцистику.
Після вручення премій Тетяна Куштевська розповідає "ГПУ", що раніше жила в Україні.
— Мій тато Василь Іванович працював у Середній Азії медиком. Я там і народилася, в одній з оаз пустелі Кара-Кум. За 10 років переїхали на батьківщину батька — в селище посеред донецького степу, з дивною назвою Нью-Йорк. Дружина тамтешнього шахтовласника була американкою. Після війни поселення перейменували в Новгородське.
1976-го Тетяна вступила до ВДІКу. В Москві займалася документальним кіно. Потім виїхала до Німеччини, викладала драматургію у вечірньому університеті Ессена.
— 1993-го газета "Ноєс Дойчланд" опитала бібліотеки, кого із сучасних українських письменників найчастіше читають у Німеччині? Виявилося, що "Собор" Олеся Гончара, "Катедралє", — уточнює німецькою. — У січні 1995-го запропонували взяти інтерв"ю в Олеся Терентійовича. Він уже був не дуже здоровий, але погодився на багатогодинні телефонні розмови. Для перекладу прислав оповідання "Чорний яр". Шкода, що не встиг побачити ані перекладу, ані нашої розмови, бо помер у липні 1995-го.
Мої батьки ще живі: татові — 90, мамі — 85
Наприкінці бесіди Гончар із болем сказав: "Знаєте, Тетяно, в мене на столі лежить стільки талановитих рукописів! Молоді надіються, що я їм чимось допоможу. Але чим я їм можу зараз допомогти?.." Це спонукало Тетяну започаткувати премію для молодих українських письменників.
— Я привезла гонорар за інтерв"ю, це було, здається, восени 1996-го. Двері відкрила Валентина Данилівна, і я ахнула: вона така красива! Статна, розумна, справжня українка. Й абсолютно без "назе хох", як німці кажуть — без задраного носа, — згадує Тетяна Куштевська. — Двічі на рік я приїжджаю до України. Мої батьки ще живі: татові — 90, мамі — 85. Мешкають у Нью-Йорку, тобто в Новгородському.
У Німеччині цьогоріч вийшла 10-а книжка Тетяни Куштевської з географії.
— Їх цікавлять мандрівки по Транссибу, Байкалу, Далекому Сходу. Недавно замовили книжку "Найзнаменитіші російські жінки за 1000 років історії Росії". Я до цього не писала біографій. Коли вона була готова відсотків на 60, відчула страшенну втому. Поїхала до Венеції, там є собор святого Марка, автора одного з Євангелій. Підійшла до його могили й кажу: "Святий Марко, ти писав Євангеліє за 40 років після смерті Христа. Знаєш, як важко писати про давно померлу людину, в якої не розпитаєш жодної деталі. Допоможи мені". Купила медальйончик із зображенням апостола і забула про своє прохання. А вдома наче хтось у мене сили вдихнув. Я сіла до столу й оті 40 відсотків написала за два тижні.
Запитую, чи спілкується з німецькими письменниками.
— Я член німецької Спілки письменників. Уступила туди 10 років тому. Багатьох знаю. Того таки Ґюнтера Ґрасса (лауреат Нобелівської премії, автор романів "Бляшаний барабан", "Собачі роки", "Поклик жаби". — "ГПУ"), ми з ним спілкувалися востаннє на Лейпцизькому книжковому ярмарку в березні. До речі, й українку Галю Горбач (видала німецькою мовою кілька антологій української прози. — "ГПУ"). А-ах, яка це жінка! Якщо хто зробив щось для української літератури — то це вона.
3 
1
Коментарі
1