Тарасові Федюку не видають Шевченківської премії

 

Київське літературне кафе "Купідон", ранок. 52-річний поет Тарас Федюк замовляє каву. Кладе на столик цигарки, але ні разу не закурює. Заклад щойно відкрився. Прибиральниця переставляє стільці, час від часу вмикає пилосос.

— Ні, — сміється. — На документах бракує підпису міністра культури чи його заступника. Тому грошей не дають. Мене нагородили з третього заходу, як і моїх друзів Ігоря Римарука та Василя Герасим"юка. Хтось єхидно це називає чергою. Але Шевченківський комітет має придивитися, прочитати. Син Олексій питав: "Чого висуваєшся? Бо тобі нічого не світить?". Ледве не побився об заклад, що я її отримаю. Але торік сказав усім: третє висунення — останнє. Коли мене нагородили, син сказав, що буде в мене вчитися доводити справи до кінця.

Говорить, що 29-річний Олексій закінчив філологічний факультет.

— Але на третьому курсі заявив: "Хочу бути юристом". І подав документи на заочне відділення юридичної академії. Зараз працює в одеській прокуратурі.

Кажуть, Шевченківська премія знецінилася, приймати її непрестижно.

— Завжди є люди, яким щось не подобається. Погано ставиться до Шевченківської премії Оксана Забужко. Для неї нормально брати премію в Польщі, Німеччині та Франції. А Шевченківську — ненормально. Але ж поляки колись Тараса Бульбу замочили, німці окупували Україну, у Франції Петлюру застрелили. Так можна дійти до абсурду. Нехай уже буде ця премія, раз її заснували. Але нагороджувати треба людей, у яких вона не викликає алергії.

Купив у кредит двокімнатку на Позняках

На що витратите гроші?

— Сплачу кредит за квартиру. 130 тисяч гривень — смішна сума. Я 37 років пишу вірші. Якщо 130 тисяч гривень поділити на 37 років, вийде десь 300 гривень на місяць. Премія має бути хоча б півмільйона гривень, а краще — мільйон. І варто омолодити Шевченківський комітет. У його учасників середній вік — 67 років.

Живете в Києві?

— Так. Приїхав з Одеси. Спочатку винаймав квартиру, а 2004-го купив у кредит двокімнатку на Позняках. Простора, з вікна видно озеро, поряд нема "хрущовок" і "брежнєвок". За три з половиною роки квартира стала утричі дорожчою. Зараз я її не придбав би.

Дружина чим займається?

— Тримає магазин канцтоварів і ювелірний. Починали разом,  але я бездарний у бізнесових справах. Коли хтось намагається з"ясувати, де Федюк краде гроші, кажу, що всі податкові декларації у дружини. Але я теж працюю — керівником літературного проекту "Коронація слова". Туди надсилають рукописи з усієї України. Із "Коронації слова" стартували письменники Андрій Кокотюха, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко.

Письменник три роки видає серію книжок "Зона Овідія".

— Білоруською вийшов Андрій Хаданович, російською — Дмитро Биков. Поезія в Україні продається погано, але Хадановича розкуповують.

Давно пишете вірші?

— Із 15 років. Маю десять збірок. 1990-го вийшла книжка в російському перекладі "Зимний стадион". Переклав блискучий поет, але погано. Колись ми зустрілися. Я питаю: "Що ж ти?". А він: "За радянських часів ми все лівою ногою робили". Відтоді у мене алергія на переклади.

Яку зі своїх книжок любите найбільше?

— Доки нова не вийшла, люблю останню — "Обличчя пустелі". Віддаєш рукопис у друк — здається, все на своєму місці. А через місяць думаєш: віршів із п"ять треба було зняти.

У вашій родині були поети?

— Мама закінчувала російську філологію, а батько — українську в Одеському університеті. Потім вони поїхали на мамину батьківщину — у містечко Ананьєв на Одещині. Там народився я. Батько дуже хотів, щоб я на чомусь грав. Віддав мене у музичну школу в клас фортепіано. А я через чотири роки кинув. І почав писати вірші. Друкувався в обласній молодіжці "Комсомольська іскра", в альманасі "Горизонт". У десятому класі надіслав вірші Михайлові Стельмаху, мама надоумила. Михайло Панасович надрукував мою лірику в столиці зі своєю передмовою. На третьому курсі Одеського філфаку я вже видав першу книжку "Досвітні журавлі".

Учителем працювали?

— Два роки у школі-інтернаті Ананьєва. Навіть трохи завучем був. А потім мене забрали до армії, два роки служив офіцером.

Хобі?

— Виріс на "Бітлз", "Роллінґ Стоунз", "Діп Пьорпл" та "Квін".

Голосно музику слухаєте?

— Ні, я вже з цього виріс. Та й у сусідів постійний ремонт. Тому те, що я слухаю, в нашому під"їзді — наймелодійніше.

1954 — Тарас Федюк народився у м. Ананьєв на Одещині
1971 — перша публікація віршів
1975 — перша книжка "Досвітні журавлі"
1978 — народився син Олексій
1996 — вийшов зі Спілки письменників України
2000 — переїхав до Києва, став головою Асоціації українських письменників
2007 — лауреат Шевченківської премії

×