13-річний Тарас і на рік молодша Софія Нестеренки озвучували українською фільми: "Гроза мурашок", "Хортон", "Знайомство з Робінсами", "Хроніки Спайдервіка", "Десять тисяч років до нашої ери", "Цар Скорпіонів", "27 весіль", а також рекламу "Растішка", "Мікс Фікс", "Живчик", "Мілка".
Нестеренки мешкають у трикімнатній квартирі в будинку на околиці Києва. У тісній кухні пахне зеленим чаєм, на столі — мармелад і вафельний торт зі згущеним молоком. Батько Микола Васильович, 39 років, — колишній військовий, нині працює психологом в одному зі столичних вузів. Вибачається, що дружини Оксани не буде. Вона — власниця фірми з продажу білизни — на роботі.
— Дублювати фільми діти почали випадково, — розповідає, доки Софія розливає чай по горнятках. Тарас сидить за столом. — У листопаді 2005-го до театральної студії "Саквояж", куди ходили Тарасик і Софійка, звернулася столична студія звукозапису. Запросили кількох дівчат із гарним голосом озвучити головну героїню фільму "Останній дзвінок–2". Вибрали Софію.
— Усе було нормально, — згадує дівчинка. — Але в кінці стрічки треба було закричати. Я разів 30 пробувала, не вийшло. Замість мене це зробила доросла актриса.
Коли Тарас озвучував головних героїв у фільмі "Гроза мурашок", йому не вдавалося засміятися.
— Я був знервований. Режисер вийшов зі студії в коридор і каже моєму татові: "Розсмішіть його". А я стою ледь не в сльозах: "Не хочу, не буду, в мене не виходить, я не вмію". Замість мене у фільмі сміявся інший актор.
Коли озвучували "Гаррі Поттера та орден Фенікса", мене пробували на головну роль, — продовжує Тарас. — Але Гаррі Поттеру 17 років, а мені було 11. Мій голос був дуже дитячий, тому не взяли. Пробувався також на рекламу сухариків "Бомбастер". Там треба було підірваного хлопця. Взяли іншого — рудого і з веснянками.
За озвучення ролі у фільмі Нестеренки отримують від $300 до $450. Зароблене витрачають на свій розсуд.
Забули озвучити в одному місці зітхання. Знову треба було їхати на студію
— Торік самі заплатили за путівку на турецький курорт в Анталії, — розповідає Микола Васильович. — Зараз Тарас збирає гроші на мобільний телефон, а Софія — на ноутбук.
— Улітку, коли в мене нема пар у вузі, а в дружини погано йде торгівля, буває, що діти заробляють більше від нас, — каже Нестеренко-старший.
Запитую, робота над яким фільмом запам"яталася найбільше.
Тарас каже, що "Хроніки Спайдервіка", де він озвучив хлопця Джаред.
— Коли в Україні озвучують голлівудські фільми, голоси акторів для дубляжу відбирають у Голлівуді, — пояснює. — На озвучку "Хронік Спайдервіка" спочатку вибрали не мене, а іншого актора. Американці сказали, що його голос підходить під голос актора, який зіграв у фільмі. Потім приїжджають до Києва представники продюсерської компанії й кажуть, що українська мова того актора має сильний російський акцент. Я про це знав, чекав, просидів біля телефону днів п"ять.
Софійка запам"ятала дублювання фільму "Так. Ні. Не знаю", бо його переозвучували двічі:
— Приїхали цензори з кінопрокатної компанії і сказали, що в ньому багато недитячих слів, і такого на екрани пускати не можна. Наприклад, фразу: "Тату, як можна в жінку засунути свій член випадково?" переробили на "Тату, як можна випадково залізти до жінки в постіль?" Потім забули озвучити в одному місці зітхання. Знову треба було їхати на студію.
Микола Нестеренко додає, що коли в фільмі є нецензурні слова, прокатники завжди питають, чи згоден він, щоб його діти таке казали. Погоджується — по телевізору, мовляв, діти ще й не таке чують.
На дубляж ролі йде від півгодини до кількох днів.
— Коли Тарас озвучував мультфільм "Гроза мурашок", працював на студії три дні — з десятої ранку до дев"ятої вечора. Ми з дружиною вже були вдома, а він затримувався на роботі. Спочатку я забороняв ходити дітям на озвучку, якщо в них будуть погані оцінки, — додає Микола Васильович. — Але класна керівничка Тараса мене присоромила: "Це ж його майбутнє".
З усіх фільмів, які дублювали діти, батьки бачили лише чотири — бракує часу. Тарас і Софія займаються спортивними танцями, у столичній гімназії східних мов N1 вивчають китайську й англійську.
Питаю дітей, ким мріють стати. Софія зізнається, що спочатку мріяла стати перукарем чи візажистом, потім — модельєром.
— А тепер взагалі не знаю, чого хочу, — додає.
Тарас каже, що теж іще не вирішив.
— Та мріють вони про кіно, — запевняє батько. — Просто сказати соромляться.
1 
1
Коментарі