— У газовій камері вміщаються до 700 чоловік. Процес їх знищення займає 30–40 хвилин. Від моменту появи поїзду з ув'язненими до їхньої смерті минає не більш як година, — розповідає колишній наглядач нацистського концтабору.

Іван — головний герой вистави "Суд над Джоном Дем'янюком". Спектакль показали на Малій сцені київського концертного комплексу "Стерео Плаза".

П'єсу написав канадський драматург Джонатан Ґарфінкель.

В основі лежить багаторічний судовий процес над громадянином США українського походження Іваном Дем'янюком. 1942-го він потрапив у німецький полон. Після війни колишній червоноармієць емігрував за океан. Наприкінці 1970 років Дем'янюку висунули звинувачення у співпраці з нацистами. Мовляв, він є "Іваном Грозним" — одним із найжорстокіших наглядачів концентраційного табору Треблінка. Документи в архіві КДБ це не підтвердили. Ізраїль розпочав власне слідство, вимагав смертної кари для українця.

2011-го суд німецького Мюнхена визнав Івана Дем'янюка винним у пособництві вбивства 28 060 ув'язнених. Засудили на п'ять років ув'язнення, але через похилий вік звільнили до розгляду апеляції. До неї Іван не дожив. Помер у будинку для літніх у 91 рік. Справа Дем'янюка увійшла в історію, як останній суд над злочинами Другої світової.

— Ми пропонуємо глядачу вступити в діалог: готовий він судити чи опинитися на місці підсудного. Насправді неважливо, чи винен Дем'янюк. Якщо спектакль дає чіткі відповіді — він поганий, — каже режисер 33-річний Ілля Мощицький.

— Іван — хороший механік і прекрасний батько, який любить дивитися з сином бейсбол. Та чоловік не пам'ятає, що ­робив 1943-го. В армії й полоні виконував усе, що накажуть. У дитинстві пережив Голодомор. З'їв собаку, якого виростив із цуценяти. На судах докази явно свідчать проти Дем'янюка, але одразу ж з'являються алібі.

Ізраїлю потрібна була відповідь за один із найжахливіших злочинів в історії. Німеччина хотіла показати Дем'янюка світу, бо він українець, а не німець. Що Голокост це не лише їхня провина, а його творили різні національності. США, як тільки на Дем'янюка впала тінь, позбавили його громадянства.

Людина — це небезпечний звір. Ми дзеркало тієї культури, в якій зростаємо. Навіть в свідо­мому віці нам можна навіяти, що завгодно. Освіта, виховання не завжди в силах чинити опір пропаганді. Багато залежить від влади. Захоче перетворити людей в одноклітинні організми — зробить це. Глядач приходить у театр за досвідом, що не може отримати в житті. У нашій виставі бачить людину, яка пережила Голодомор, нацистські табори, еміграцію та суд довжиною в 40 років.

Спектакль показують російською мовою.

— Важливо говорити про больові точки в нашій історії. Викриваючи проблеми, ми очищаємося. Бо Україна — це не красиві краєвиди. Це держава з живими людьми. У минулому мали зрадників. Хтось робив це свідомо, хтось — примусово. Я завжди кажу, коли над твоїми дітьми та дружиною дуло автомата, то патріотом бути складно. Було б цікавіше, якби виставу грали українською. Герой — українець. Російська спочатку змушує відсторонитися від його історії, — каже акторка Римма Зюбіна, 46 років. Прийшла в театр як глядачка.

×