Біля вхідних дверей Театру оперети в Києві хлопець і дівчина на ходулях розігрують залицяння. Вони то цілуються, то сваряться і розходяться в різні боки. Під театром зібрався натовп киян. Запитують зайві квитки на прем"єру "Сорочинського ярмарку".
— Я купила б, — каже вчителька молодших класів Олена. — Ходила сюди на "Звану вечерю з італійцями". Мені сподобалося. Про "Сорочинський ярмарок" дізналася з телебачення. Одразу пішла за квитками, але в касі відповіли, що вже немає.
У фойє продають глиняні фігурки героїв вистави. Частують чаєм та пиріжками. В кожен пиріжок укладений папірець із побажаннями.
Директор театру 38-річний Богдан Струтинський виходить до журналістів у вишиванці, підперезаний довгим поясом. Роздає кожному по пакунку з програмкою, квитком та міні-біноклем.
— Я вперше поставив національну оперету, тому почуваюся, неначе на іспиті. Використав музику славетного Модеста Мусоргського, Олексія Рябова та молодого композитора Богдана Кривопуста. А в лібрето дещо дописав сам.
На репетиціях у театрі відбувалося багато містики.
— Раптом відчиняються одразу кілька дверей. Кажу помічниці: "Лєна, піди подивися, що там таке". Повертається: "Никого нет!" Прем"єру переносили чотири рази. Актори почали хворіти.
Прем"єру переносили чотири рази. Актори почали хворіти
Скаржиться, що багатьох артистів доводилося перенавчати.
— Вони звикли грати українця, тобто хохла, п"яницею. Довелося іти за сцену вправляти мізки. В цьому спектаклі ми навіть циганів відмовилися показувати як дурисвітів.
До "Сорочинського ярмарку" в театрі звертаються вчетверте.
— Попередні версії віджили себе, — пояснює Струтинський. — Хоча у нас є такі вистави, як "Баядера". Вони йдуть по 25 років і не потребують оновлення.
Коментарі