— Українці одружувалися не тому, що досягли статевої зрілості, одне одного покохали чи вирішили створити сім'ю. Шлюб давав економічну самостійність, — розповідає фольклористка Ірина Ігнатенко, 36 років.

У харківському видавництві "Клуб сімейного дозвілля" вийшла її книжка "Шлюбно-сімейні стосунки у традиційній культурі українців". Викладачка етнології і краєзнавства Київського університету ім. Тараса Шевченка вже писала про народну медицину і магію, ставлення українців до чоловічого й жіночого тіла.

— Молоді люди максимум до 20 років мали знайти собі шлюбну пару, — продовжує Ірина Ігнатенко. — До того жили при батьках. Не мали своїх грошей чи чогось, чим могли б розпоряджатися. По-друге, українці вірили, що людина має пройти всі головні етапи життєвого шляху. Народитися, охреститися, одружитися. І все потрібно зробити вчасно. Через рік після весілля народити дитину, далі — скільки Бог дасть. І вчасно померти. На довгожителів дивилися з острахом. Підозрювали у чаклунстві. Побоювалися, що вони тримаються за рахунок чийогось недожитого віку, коли хтось помирає молодим. Треба було бути таким, як усі, і нічим не виділятися.

Одружити дітей намагалися якнайшвидше. Побутувала приказка: "Хто рано встає діло зробити, хто рано жениться — дітей до розуму доведе". Але одруження залежало насамперед від батьків.

В українців було сильне поняття про рід і батьківське благословення. Навіть сирітське весілля не могло відбутися без названих батьків. Ними ставали або хрещені, або старші поважні люди. Траплялися різні ситуації. Є згадка, коли дівчина клала голову на колодку і казала: ви мені її відрубайте, я за нього не піду. Але зрештою йшла, бо діватися нікуди.

У книжці "Шлюбно-сімейні стосунки у традиційній культурі українців" описано час від скасування кріпосного права в Австро-Угорщині 1848-го та Російській імперії 1861-го і до революції 1917 року. Науковець у дослідженнях спиралася на власні опитування селян по всій Україні, на архіви попередників-фольклористів, приказки, прислів'я, пісні.

— Піднімаю теми, які довгий час були заборонені. Замовчувалися з різних причин. Акцентую більше на проблемах, ніж на радощах, бо етнологам було про це незручно писати, — пояснює Ірина Ігнатенко.

— Наприклад, привселюдно після весілля перевіряли дівчину на цнотливість. Молодих проводжали до комори. Співали сороміцьких пісень, у яких описували, що і як робити. Бо молоді могли просто не знати. Давали півгодини на статевий акт. У цей час не полишали, стукали, питали, чи скоро Потім заходили й дивилися на скривавлену сорочку чи простирадло. Носили селом, чіпляли на хату. Якщо крові не було, наречену принижували, ображали. Наприклад, ставили ступу, щоб вона товкла. Ніби вона вже товчена. Якщо наречений не міг позбавити наречену цноти, то запрошувався дружка, який мав це зробити. Це був кровний родич. І для представників роду не так було важливо, чи це Іван, чи Степан. Вважалося, якщо дівчина незаймана — буде худоба плодитися, на полі родитися, і все буде добре.

Для нової родини батько давав синові шмат землі. З боку нареченої посаг — це худоба, гроші, скриня з полотном, горщиками, глечиками. Жінки мали певну незалежність. Молочні продукти, городину продавали на ярмарках. Гроші використовували за власним бажанням. Був чіткий розподіл, що має робити чоловік, а що жінка. Вважали, якщо дружина допомагає чоловіку робити його роботу — то це добре. А якщо навпаки — не дуже. В фольклорі висміювалися такі чоловіки. Наприклад, захотів допомогти зварити вареники, кинув не в окріп, а в холодну воду, вони злиплися. Жіноча робота — в домі, хатнє господарство, присадибна ділянка, квіти, город, діти. А чоловіча — те, що було поза домом. Поле, оранка, косовиця, будівництво, ремонт.

Розлучитися було складно. Алкоголізм, бійки, сварки, перелюб не могли бути причинами.

Чоловіче пияцтво було проблемою номер один в українських родинах. Вживали горілку всюди: на весіллях, похоронах, коли закладали хату. Якщо чоловік — алкоголік, вся робота лягала на жінку. На чоловічий перелюб дивилися крізь пальці. Жінка не мала звертати увагу на зради, якщо чоловік добрий господар, про все дбає.

Жінка подавала до суду на розлучення лише через статеву неміч чоловіка. Справу розбирали. Були спеціальні лікарі, які обстежували чоловіче "єстєство". І якщо медично доводили, що дійсно не здатен до зачаття — парі дозволяли розійтися. Чоловіку забороняли вдруге одружуватися. Але це був сором для обох. Причину бачили в чорній магії. Шукали знахарів, лікували. Одна жінка таке терпіла 17 років.

У книгарнях видання "Шлюбно-сімейні стосунки у традиційній культурі українців" коштує 135 грн.

×