З письменником, головним редактором видавництва "Дніпро" 54-річним Василем Шклярем ми зустрілися на днях сучасної української літератури. Їх проводило видавництво "Кальварія" у торговельному центрі "Глобус", у книгарні "Фоліо". Письменник, у сірій картатій сорочці та зелених вельветових штанах, пив маленькими ковтками каву і чекав на спілкування з читачами.
— Чому ж ви не надіслали запитання електронною поштою? Я сам би зробив інтерв"ю, — здивувався він.
Ми перейшли за інший стіл. На ньому не було кави, зате стосами лежали книжки Шкляра "Елементал" і "Кров кажана".
Розпочали з того, що донедавна у літературних колах запекло лаяли намір Шкляра адаптувати по-сучасному українських класиків.
— Я не переписував класиків, — пояснює письменник і пильно дивиться на мене карими очима. — Лише зробив переклад першого варіанта "Тараса Бульби" Гоголя. Він видав його 1835 року в збірці "Миргород". Цей варіант більш український, ніж другий, що з"явився 1842 року. Його Гоголь переробив під російським тиском і додав багато дурниць. Чомусь пишуть, що я переписав Гоголя, що вставив у твір багато матюків, що дітям це не можна читати. То все неправда.
Насправді Шкляр відредагував і осучаснив інших письменників — "Повію" Панаса Мирного та "Декамерон" Бокаччо.
— "Повія" стала втричі меншою, — розповів. — Але з твору не зник жоден епізод чи образ. Просто повикидав усілякі дурниці. Мирний писав її 40 років. Той самий герой в різних місцях навіть по-різному називається. Я зробив те, що міг би зробити сам Мирний, якби був живий.
Осучаснену "Повію" вже надрукували у львівському видавництві "Піраміда". Цього року вийде й сучасний Бокаччо.
— У "Декамероні" я погуляв, — задоволено посміхнувся він і перевів погляд на свої книжки. — Цей твір називають еротичним, по-нашому — сороміцьким. Але нічого еротичного там нема. Мені довелося навіть підсилювати...
Книжка матиме підназву "Байки, які розхитують підвалини моралі, а проте навчають життєвого оптимізму".
Я поцікавилася, як письменник почувається в ролі менеджера, яким має бути директор видавництва.
— Багато людей дивуються, що я погодився стати головним редактором у видавництво "Дніпро", — спокійно промовив він. — Я ніколи не був менеджером і не буду ним, — він склав руки на грудях і продовжив. — Видавництво зараз у стагнації. Я хотів розворушити його, а ще — втілити кілька задумів.
Я закурив під крапельницею і вирішив, що все-таки виживу
Він зізнався, що мріє видати вірменський народний епос "Давид Сасунці". Крім того, зробити нові адаптації класичних творів світових письменників.
— Думав залучити до цього сучасних авторів. Хтось, наприклад, міг би погратися з романом "Робінзон Крузо" Даніеля Дефо. Там великий простір для фантазії. Я завжди кажу: академічне видання є священне і недоторканне, як приватна власність. А варіації на нього лише привертають увагу до класичної літератури. Це давно роблять у музиці та малярстві. Зрештою, ще невідомо, хто перший почав осучаснювати класику: американці чи українці. Он Котляревський інтерпретував "Енеїду" Вергілія. Дуже нормально вийшло. З невеличкої повістини Нечуя-Левицького "На Кожум"яках" Старицький зробив п"єсу "За двома зайцями". Кожум"як давно забули, а п"єса і фільм живуть.
Культовим письменником Шкляра почали називати у 48 років, після виходу роману "Ключ".
Пан Василь каже, що сам до пуття не розуміє, як цей твір у нього вийшов. Задум виношував 12 років. Колись почув історію про те, як якийсь хлопець винайняв житло у Києві, а господар так і не з"явився по оплату.
Мене продав москалям Петро Мацкевич
— Мені вдався гіпнотичний роман, — розмірено зауважив він. — У ньому є якась загадка. Цього бракує багатьом книжкам. Мене часто запитують: хто все-таки дав йому цього ключа? Відповідаю, що сам не знаю.
"Ключ" вийшов лише українською, — продовжив він. — Російською видавати цей твір ми заборонили. Це такий собі антивалуєвський циркуляр. Але 2005 року мене продав москалям Петро Мацкевич (головний редактор видавництва "Кальварія". — ГПУ). Він схожий на Білла Гейтса, — посміхається письменник. — Тепер у Росії вийдуть "Ключ" і "Кров кажана". Але ми домоглися цікавої умови. На книжці буде написано: "Без права продажу на території України".
"Ключ" Василь Шкляр написав після того, як перехворів лептоспірозом. Його він "підхопив" під час риболовлі на рідній Черкащині.
— У реанімації мені трапився цікавий лікар, — пригадав. — У нього був свій метод психологічного тиску на пацієнта. Інші медики кажуть хворому, що все буде гаразд, а цей заявив: "У тебе шансів фактично нема. Лише три відсотки". Тоді я аж закурив під крапельницею і вирішив, що все-таки виживу.
Романи Шкляра не раз мали намір екранізувати режисери. Однак жодного фільму немає досі.
— Часто я сам був винен, — сумно усміхаючись, каже письменник. — "Ключ" хотіли екранізувати одразу кілька режисерів. Я навіть підписав один контракт, але в останній момент його розірвав. Бо бюджет фільму був замалий і не було зірок. Той контракт був прив"язаний до Міністерства культури, — пояснив він. — Фільм міг вийти слабким. А от Олег Бійма обіцяв зробити і прокатний варіант, і телесеріал. Але не зміг закумулювати кошти.
Цей твір називають еротичним, по-нашому — сороміцьким. Але нічого еротичного там нема
Зараз гоголівського "Тараса Бульбу" збирається екранізувати польський режисер Єжи Гоффман. Представники режисера телефонували письменникові з пропозицією зробити сценарій.
— Це посприяло б екранізації інших моїх творів, — по-діловому каже пан Василь. — Якщо в Україні налагодять кіноіндустрію, переконаний — три мої останні романи екранізують. Професійні "кіношники" мені казали, що це — готові фільми.
Шкляр стверджує, що література — це не кулінарія, а мистецтво. Заперечую й кажу, що кулінарія теж мистецтво. Письменник у відповідь сміється і промовляє:
— Можливо, можливо!
Ми прощаємося. Він повертається допивати свою каву й очікувати на читачів.
1951— народився у с. Ганжалівка на Черкащині
1981— одружився
1982 — народилася донька Наталя
1993 — одружився вдруге
1995 — отримав премію "Золоте перо"
1999 — премія "Золотий Бабай" за роман "Ключ"; вступив до Асоціації українських письменників
2001 — гран-прі конкурсу "Коронація слова" за роман "Елементал"
2002 — головний редактор видавництва "Дніпро"
3 
1
Коментарі