Найбільша біда українського кіно — сценарій

Премію "Золотий дюк" в українській програмі й 50 тис. грн отримав фільм "Чемпіони з підворіття" киянина Ахтема Сейтаблаєва.

У стрічці актор Олексій Горбунов зіграв відомого футболіста на пенсії, який допомагає команді безхатченків перемогти на світовому чемпіонаті з футболу для безпритульних. Враженнями від конкурсу ділиться голова українського журі, історик кіно Любомир Госейко, 62 роки. Живе в Парижі, член французької асоціації дослідників історії кіно.

Багато ставили на перемогу фільму "Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь". Яким був ваш фаворит?

— Переможець. Ми диспутували майже 2,5 години. "Чемпіон із підворіття" — найкраще поміж запропонованого. Це хороша історія, зрозуміла будь-якому глядачеві незалежно від віку та країни. Фільм Іллєнка нас увів у глухий кут. Коли два роки тому я почув, що стрічка вийде в прокат, я покладав великі надії. Мені шкода Михайла. Він хороший професор, бо його учні показують краще кіно. Але ми зауважили в стрічці недоліки в драматургії та монтажі. Можливо, це режисерські ходи, але їх можуть зрозуміти лише ті, хто вихований на українському поетичному кіно 1960-х, для інших це — брак.

Як оціните програму?

— Українська — була представлена на середньому рівні: із технічного боку, але найбільше зі сценарного та драматургії. Найбільша біда українського кінематографу — це сценарій. Немає хороших кінодраматургів, які вміють думати. Ми не маємо доброї ланки згуртованості українських продюсерів. Треба вирватися від Держкіно, хоча Міністерство культури й дає певні гроші. Потрібно створювати міжнародні проекти. Тільки за останні два роки два такі здійснили в Західній Європі — "Приятель покійника" В'ячеслава Криштофовича і "Щастя моє" Сергія Лозниці. На жаль, попри гарні сценарії, фільми йшли російською мовою. У мене на Заході питають, яка різниця між російською та українською? Я кажу є, але там не можуть її відчути. Бо українське кіно звучить російською.

×