В Українському домі, в "Арт-галереї", відкрилася виставка українського костюму ХХ століття. "Арт-галерея" — невелика кімната на третьому поверсі. На стінах — рушники, під ними — манекени в костюмах. Деяким забракло місця, і їх виставили у фойє.
У кутку на дерев"яному помості вишикувалися іграшки в народному вбранні: мотузяні ляльки зі жмутком вовни замість обличчя та ляльки-скульптурки з червоними губками "бантиком". Це — колекція Наталі Яресько й Ігоря Фіглюса. Телевізійники, знімаючи іграшки, ніжками камер зачіпають бежеві замшеві чобітки манекена у сукні з Покуття.
Більшість костюмів привезли з Музею народної архітектури та побуту. Його працівниця Ірина Несен, 45 років, у темно-синьому костюмі, білій накрохмаленій сорочці з червоним намистом, скаржиться "ГПУ":
— Приміщення мале, кожен регіон представлений лише одним костюмом. Виставка не дає уявлення про одяг XX століття.
Пані Ірина радить звернути увагу на сукню із Житомирського Полісся — з червоним жабо і трьома чорними ґудзиками на вишитому комірі.
— Вона весільна, бо без фартуха. Літник — той самий фартух — давали дівчині на весіллі. Він захищав її лоно, адже головне покликання жінки — народжувати дітей.
— А що це за кулон? — показав хтось із відвідувачів на металеву прикрасу, розфарбовану червоним та зеленим. Всередині була фотографія.
— Коли дитину хрестили, їй давали іконку янгола-охоронця і мідний медальйончик із його зображенням, — пояснила Ірина Несен. — Медальйон вішали на шию, коли йшли до шлюбу.
Частину виставки зайняли костюми з приватної колекції Олени Скрипки, 43 роки. Вона має сотню сорочок і поясів. Першу купила кілька років тому на Андріївському узвозі. Разом із капчурями — чобітками, що схожі на вишиті валянки. Олена сама вчиться вишивати і робити силянки — намисто з бісеру. Вона показує мені білосніжну сорочку, вишиту чорним виноградом. Каже, що в неї вклала найбільше праці.
Сорочка стояла, як шкарпетки Чапаєва. Три дні відпирала її від бруду
— Купила на Сінному базарі. Сорочка стояла, як шкарпетки Чапаєва, вкрилася цвіллю. Три дні відпирала її від бруду. — Олена обережно піднімає рукав сорочки. — Онде латка — тут не було цілого шматка.
— Збирати народні костюми — дороге хобі? — цікавлюсь я.
— Доводиться сперечатися з чоловіком. Часом дорікає, що всі гроші витрачаю на костюми, — усміхається Олена. — По селах костюми коштують 40 гривень. Але на Андріївському узвозі — до 100 доларів.
Частину експозиції зайняли військові уніформи львівського колекціонера Богуслава Любіва.
— Це строї першої половини XX століття, — показує він. — Є жупани періоду Скоропадського, є форма Симона Петлюри. Але несправжня, а зроблена за давніми малюнками та ескізами: такі речі не могли зберегтися. Люди їх знищували — боялися заслання та розстрілу.
До Києва пан Богуслав привіз зо двадцять одностроїв. У Львові, на площі Ринок, він має цілу галерею.
— Самі шиєте костюми? — питаю.
— Сам, бо в моєї жінки дві ліві руки, — жартує. — Часом важко, тоді закидаю все в шафу. Але потім витягаю знову.
Богуслав Любів зізнається, що написав книжку про костюми, але не має грошей на її видання.
Виставку завершив показ молодих дизайнерів із Київського технікуму легкої та харчової промисловості.
Арт-директор "Кунжур-студії" модельєр Олена Карпишина, 20 років, показала колекцію "Куркуль".
— Таке вбрання зараз модне, — запевняє Олена. — Чоловічі черевики-сабо з натуральної шкіри, з плетінням із канату, в мене розходяться по 500 доларів. Сукня, по коміру вишита бісером, коштує від 100 доларів, а чоловічий костюм — від 300.
На виставці побував голова Секретаріату президента Олег Рибачук, 47 років. Він придивлявся до одностроїв УПА. А його дружина Інна замовила собі кілька вишиванок.














Коментарі