"Хрущовка" на околиці Києва. А може, "готельки" геть на Кільцевій. І персонажі якісь незрозумілі, так зразу і не втямиш, з якого епічного сюжету випали і тутечки застряли.
— Дожилась! Дождалася стида на своїм віку! — чути голос хазяйки ще від ліфта, і спочатку в квартирі з'являються два пакети з продуктами, а потім і сама героїня. — Казала мама: не виходь замуж за того пройдоху Петра, проп'є і тебе, і бабусину квартиру, а я — ну красавіца! — чувства побороть не смогла! Петро, ну хотя би торби з рук у жінки візьми, раз сам на базар зганяти не годен!
Петро відривається від перегляду реклами і виходить назустріч дружині. Мовчки бере пакети й несе до холодильника. Дістає пиво і тягне в кімнату.
— Куда, я сказала! Сначала розбери пакет, а потім пиво! Тільки в такому порядку!
— Нема у нас в страні порядку! — нарешті чути голос нашого героя. — Роздерибанили все, даже оце пиво — пить невозможно!
— Ну хоть одна користь од твого пива — син здасть пляшки і заробе на проїзд до технікума. Бо ж батя йому не може дати на карманні расходи. Батя у нас не работає. Да, батя? Он другі на Майдан ходять, там і годують їх, і додому шото принести можуть. Только ти у нас не сім'янин, нічого в хату не принесеш.
— Майдан, Майдан! Ну скіки можна! — розлютився Петро, у якого якраз закінчувалася рекламна пауза. — Був я там — пахать там надо. А вообще — ну не вірю я в зміни у нашій страні, не готова наша страна до преобразованія, панімаєш?
— Та про які зміни ти розказуєш? — не втрималася дружина, імені якій ми так і не дали. — Я тобі кажу про кілограм мняса, додому кеге мняса принести можеш чи ні? Я тебе про це спрашую! Страну він ізмінять рішився!
Після добротної вечері напівфабрикатами сім'я знову повернулася до телевізора.
— Нє, ну ти подивись, шо там робиться! Вони жгуть вулиці, палять шини, увесь же центр у диму!
— Страну строять, — романтично потягується Петро.
— Дак канєшно ж — страну. Сначала цю спалять, а потім нову построять.
— Ти до нової не доживеш.
— Так вот іменно, а сина наш доживе. Ото я йому сочувствую: іспитаній на його голову — хуже й не сообразиш, — не моргнувши, усе ставить на свої місця дружина.
— Якщо наш син вообше шось у цій жизні планірує, — знову потягнувся за пивом батько сімейки. — А то, чувствую, учобу запустив, виженуть його, буде у нас на шиї сидіти всю жизнь.
— Правильно ти відмітив, будуть мене два ледаща доїти. Вообше от рук отбився: приходить додому грязний, потрьопаний, вєчно от нього воняє, як вроді би в бомжатніку якому ночував. А іще місяць назад такі надєжди подавав… Бачу, таки твій син, а не кого другого.
— Ти у мене поговори, — махнув кулаком Петро, — сина нада буде трохи воспитать ремньом, в дєцтві, віжу, цей етап пропустили ми. А то приходить тільки за одними пляшками, як будто би за них зараз долари дають, а не копійки.
— Откривай! Дождалася помощі! — репетує дружина, але ніхто не відчиняє. Дістає ключа, прокручує в замковій щілині — і двері прочиняються. Знову зве чоловіка — глухо.
Сама заносить на кухню, викладає продукти, бере пляшку пива і йде в кімнату. Петро у сірому костюмі, в якому ще на весіллі їхньому красувався, поголений та причесаний сидить впритул до телевізора.
— То ти шо, глухий?
— Мовчи, тут таке у страні робиться! Ти вообше на своїй роботі новості з кимось обсуждаєш? Чи живеш у повному невєдєньї?
— О, розкрив рота! Я ж работаю, мені не до разговоров, а ти шо так вирядився? Нєбось роботу предложили?
Чоловік почухав потилицю — незвично чухати потилицю, коли голова помита:
— Не предложили.
— То бери пиво — зальєм твоє горе.
— Я больше не п'ю.
— А шо случилось? Наш девіз: хочеш ізмінить страну — начни з себе?
— Та якось не можу. Там людей у центрі стріляють. Увесь день причому. Вночі в домі профсоюзов вообше живйом згоріли — опознать нільзя. Оце с утра сиджу і не можу оторватися от телєвізора.
— То у тебе солідарність з погибшими?
— Шо ти мелеш, Таня, я ж не нариваюся на пулі, я вдома сиджу. Нехай хто другий гибне, кому не так жалко свою жизнь за страну отдать.
— Таня, тащи пиво!
— О, два дня всього, і знов за старе! А як же "Ти віддячиш їм, якщо житимеш гідно?!" Всьо, прошло время красівих лозунгів? То тобі їх жалко, що за страну боролись, то ти даже бороду збрив, а тепер знов за пиво? Та ти настоящий революціонер!
— Хватить подтрунівати, у мене діпресія. Чувствую себе на обочині жизні. Вроді все проходе повз мене. От мічтав же, шоб ці всі уроди пішли, і вони вроді би і пішли. А я остався на місці. Без роботи. Ну як всігда.
— А у мене сьодні сюрприз: мняса кілограм притащила!
— Де взяла?
— Ха! Купила! У нас на роботі гроші збирали в поддєржку ранених на Майдані, то я вроді би десяточку положила, а сама двохсоточку і витащила. Откуда я знаю, куда ці гроші підуть? А кілограм мняса — ну це всігда празник.
— Якщо не спалиш на старій сковородкі. Кстаті, Таня, а шо це нашого сина уже пару днів як немає? Не дзвонив тобі часом? А то я дивлюся на ці стєкляшки в углу, всю комнату засорили ними. Чи то у пластикових брати пиво? Але ж малий так просив: у стекляних і тільки в стекляних. Куда він їх носив, я ж в окрузі жодного пункту здачі не знаю… І де він сам, чого не виходить на связь уже кілька днів, чуєш, Таня?
3 
1
Коментарі