Шевченківська премія існує вже 44 роки. Першими нею нагородили поета Павла Тичину, письменника Олеся Гончара i композитора Платона Майбороду. У 2006 році премію імені Шевченка отримали 13 митців: шість літераторів, диригент, кобзар, художник, троє акторів і режисер. На церемонію приїжджав особисто президент Віктор Ющенко, а також міністри.
Львівський театр імені Леся Курбаса, який існує 18-й рік, отримав премію за постановки творів Стуса, Сковороди та Платона. Належні трьом акторам і режисеру 100 тисяч гривень поділять на чотирьох.
— Це для нас несподіванка! — з радістю зізнається "ГПУ" 40-річний актор Андрій Водичев. — Раніше премію присуджували традиційним театрам, а ми — колектив експериментальний.
Мистецтвознавцю Зої Чегусовій, 52 роки, премію вручили за альбом-каталог "Декоративне мистецтво України кінця XX сторіччя. 200 імен".
— Це робота всього життя, — каже вона. — У 90-х закривали фарфорові заводи, майстрам ніде було працювати. Я боялася, що декоративне мистецтво може взагалі зникнути. Матеріали для альбому збирала 30 років. Працювала у видавництві зранку до ночі, не отримуючи за це грошей. Шевченківська премія — це мій гонорар.
Голова журі конкурсу "Книжка року" Костянтин Родик, 51 рік, вважає, що Зоя Чегусова заслужила цю відзнаку:
— Але цей альбом у конкурсі "Книжка року" уже займав друге місце. Та й на Шевченківську премію Чегусова з ним, здається, раніше претендувала, — говорить Родик. — Це не добре, що з однією книгою на премію імені Шевченка можна претендувати кілька років поспіль. Її дають, як квартири за радянської влади. Є загальна черга, першочергові та ті, хто йде поза чергою.
64-річний публіцист Анатолій Погрібний отримав премію за трилогію "По зачарованому колу століть", "Раз ми є, то де?", "Поклик дужого чину".
— Погрібного, — каже Родик, — треба було нагороджувати п"ять років тому. Зараз його публіцистика неактуальна. Московські технологи значно креативніші. Та й Забужко і Прохасько — сильніші публіцисти. Чому їх не відзначили? Бо премію дають не тому, хто талановитий, а тому, кого висунув колгосп "Перемога". У Шевченківському комітеті нема експертів, які відстежують літературне життя.
Директор Інституту філософії Мирослав Попович, 75 років, — лауреат Шевченківської премії 2001 року. Він хвалить літературознавця Григорія Гусейнова, 55 років. Того відзначили за твір у 9 книгах — "Господні зерна". В ньому він написав про долі багатьох видатних українців і всієї країни.
— Це титанічна праця! — каже пан Мирослав.
69-річний поет Іван Драч — член Шевченківського комітету. На останньому голосуванні його не було, але з вибором колег Іван Федорович солідарний.
— Може, відзначили й немолодих поетів, зате їх читатимуть ще 30 років! — каже Драч. — Зрештою, один з чотирьох нагороджених премією поетів — Кичинський — ще молодий.
Цьому поету 55 років. Премію він заслужив за книги "Пролітаючи над листопадом" і "Танець вогню".
Письменник Євген Пашковський, 43 роки, отримав премію п"ять років тому.
— Мені казали, хто там переміг, — неохоче відгукується він про лауреатів. — Це люди, запізнені в літературі на 30 років. Толіка Кичинського я знаю ще з радянських часів. Це комсомольський поет. Україна — дика країна і премії в неї дикі. От мені її не давали — мені премію народ присудив! — каже патетично. — Тоді був інший склад комітету. В ньому не було людей, які проходили по суду над Стусом і писали на нього доноси! — обурюється. — Та й тираж усіх книжок лауреатів Шевченківської премії за 15 років не дорівнявся до тиражу бодай одного лауреата Сталінської премії.
Відзначили й ілюстровану книгу "Україна — козацька держава" Володимира Недяка, 50 років. У ній зібрано сотні ілюстрацій про козаччину.
— Ця книжка коштує 1800 гривень і важить 9,5 кілограма. Хто може її собі дозволити? — скаржиться Костянтин Родик. — Але й добре, що нарешті історію України хтось видав добротно, не брошуркою.
"ГПУ" поцікавилася у автора Володимира Недяка вартістю його книжки.
— 1800 гривень — це стартова ціна. В різних магазинах вона коштує від трьох до п"яти тисяч. А що ви хотіли, якщо у ній 1200 сторінок. Для неї спеціально закупили вагон паперу — 40 тонн. Троє людей — я, Людмила Клочан та Микола Черкащенко шість років збирали матеріали. Я називаю їх офіцерами спецназу. Коли ми привезли свою книжку в Москву, на виставку, — москалі заздрили.
3 
1
Коментарі