— Хіба в Людкевича було таке дрібне обличчя? Стільки зморшок, але вигляд умиротворений, — 46-річна Олена Билінько розглядає посмертну гіпсову маску львівського композитора Станіслава Людкевича.
У Львові в Національному музеї ім. Шептицького 9 серпня відкрили виставку до 100-річчя від народження скульптора Євгена Дзиндри. Він найбільше знаний тим, що робив посмертні маски українських митців — композиторів Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, письменника Дениса Лукіяновича. По собі залишив скульптури, надгробні портрети, пам'ятники, бюсти. Вісім робіт Дзиндри родина передала у фонд музею.
— Батько не боявся робити посмертні маски, у забобони не вірив. Потрібна була серйозна підготовка, — каже донька скульптора 67-річна Уляна Дзиндра. Тримає жмут соняшників. — Зняти посмертну маску треба за 3 години після смерті. Коли померла письменниця Ірина Вільде, батька з його учнем Петром викликали одразу. Розказував, що покійниця відкрила очі, коли маску знімали. Таке буває, цього не треба боятися. Обличчя покійника дуже густо змазують вазеліном, закривають усі отвори. Посередині залишають міцну нитку, аби зручно було знімати. На все лице накладають шар спеціального гіпсу. Він твердне, тоді маску знімають — розрізають ниткою навпіл. У майстерні скульптор склеює форму, заливає матеріалом, із якого буде скульптура.
Учень і зять Євгена Дзиндри 69-річний Петро Дзиндра збирає та виготовляє зліпки. Має відбитки обличчя Івана Франка, Івана Труша, Михайла Драгоманова, Євгена Маланюка, Соломії Крушельницької.
— Посмертна маска — витвір мистецтва, — розказує художник. — Вона передає характер людини, з неї, а не з фотографії найкраще робити пам'ятник, надгробок. З обличчя Наполеона, Сталіна, Шевченка робили маски. У Франції, Італії є майстерні, які спеціалізуються на посмертних зліпках, цілі династії скульпторів. У наших мистецьких закладах цього не вчать. В Україні залишилися кілька таких митців.
3 
1
Коментарі