Киянин Анатолій Кокуш, 54 роки, привіз із Лос-Анджелеса до Києва два технічних "Оскари". Американська кіноакадемія відзначила його і ще одного киянина, Юрія Поповського, 48 років, за унікальну техніку для кінозйомок. Нагороду вручали 18 лютого в готелі "Беверлі Хілтон". Отримавши її, Поповський повернувся на батьківщину, а Кокуш затримався у Вашингтоні. Українське посольство влаштувало на його честь прийом. В аеропорту "Бориспіль" Анатолій з"явився 23 лютого по обіді, з двома бордовими кейсами в руках. Стомлений, але щасливий.
— Оскари тут! — поплескав по валізах. — У вашингтонському аеропорту жінка, що перевіряла багаж, заявила: "Забагато металу". — Я намагався пояснити: "Там нагорода кіноакадемії. Будьте обережні!". Та контролери не слухали мене, кинули валізу на стіл. А я якраз без взуття, навіть підійти не можу... "Стійте на місці, — попередили, — не заступайте за жовту лінію!.." Бачили б ви, як потім увесь обслуговуючий персонал фотографувався зі мною з мобільних телефонів! Черевики мені навіть хотіли натягнути.
Усе було дуже врочисто, — розповідає про церемонію. — Червоні доріжки, лімузини, чоловіки у смокінгах, жінки у вечірніх сукнях. У мене смокінг є, — повів плечима, — а от Юрієві довелося брати напрокат. На величезних екранах показували нашу техніку. Від хвилювання у мене підкошувалися ноги, — театрально хитається. — Я підготував невелику промову по-англійськи. Вибачився, що "май інґліш із нот ґуд інаф", а потім кажу: "20 років тому, коли в Україні виготовили найдовший у світі кран, я мав два бажання. Перше — щоб його помітили, а друге — щоб він дістався до Голлівуду".
Від хвилювання у мене підкошувалися ноги
Він каже, що після цих слів публіка встала і довго аплодувала. Розповідає, що його підтримували земляки, друзі з Росії, посол України й генеральний консул із Сан-Франциско.
— Зі мною був син Денис, — продовжує. — Він заповнював анкети, вів листування з академією. А церемонію крадькома фіксував на плівку, хоча знімати її було заборонено.
До статуеток технічного "Оскара" конвертів із грошима не додають. Але за кілька днів вони отримали десятки ділових пропозицій.
— Наш посол зустрічався з губернатором Каліфорнії Арнольдом Шварценеґґером, коли був у Лос-Анджелесі, — каже. — Той дивувався, що, виявляється, обладнання, на якому його знімали, — з України, — сміється пан Анатолій.
Він говорить, що тепер святкуватиме в колі родини.
— У мене молода дружина і півторамісячна дитина, — каже гордо. — І внукові два рочки. Зберемося всі гуртом і відзначимо. Мама, правда, в Керчі живе, але я їй уже подзвонив. Так за мене радіє, що по телефону розмовляти не може — плаче.
А потім, — продовжує, — хочу трохи відпочити. Але відчуваю, що не дадуть. Телефон розривається. З Росії дзвонять постійно. У Штатах я навіть слухавку вже не брав. Перше питання: "Ну чому саме Україна?" Я кажу: "Значить, прийшов наш час".
2 
1
Коментарі