13 березня в київському Палаці спорту виступить російський гурт "Кино". На сцені з'являться у класичному складі. В основі виступу — оцифрований з оригінальних записів голос Віктора Цоя. Він загинув 1990-го.
Шоу супроводжуватиме відеоряд із графіки, анімації, архівних зйомок.
— У Києві чимало людей ностальгують за СРСР. Тому концерт "Кино" — це диверсія, — каже медіаексперт Олексій Ковжун, 55 років.
— На жаль, ця група працює на російський імперіалізм. "Кино" було і є феноменом для декількох поколінь на пострадянському просторі. Бо Цой — талант, його пісні відгукуються в серці кожного, незалежно від віку. У мене є кілька його платівок. Слухаю їх рідко, але люблю.
Українці розуміють, що росіяни нас невидимими нитками тягнуть назад?
— І музика у цьому грає важливу роль. Бо зачіпає емоції. Коли москалі в середині 1990-х розпочали проєкт "Старые песни о главном", усім подобалося. А я казав, що це початок відновлення совка.
Коли пісню радянської естради грає сучасний кумир, вона примиряє людей із минулим. Досвід життя в СРСР не переосмислюється критично, а на нього наноситься рожева фарба ностальгії. А ностальгія — це зло. Заважає рухатися далі, змінюватися. Нагадує, що золотий вік насправді вже був, а майбутнє страшне й невизначене.
За СРСР російський рок був символом краху тоталітаризму.
— В інтелігентному середовищі тоді народилося прислів'я: "Коли в Москві стрижуть нігті, в Києві рубають пальці". За Володимира Щербицького в нас навіть Алла Пугачова вважалася вільнодумкою.
В Україні був подвійний гніт. Виживали найгірші. Окрім утиску від Москви, ще був шалений страх людей, який обертався люттю одне до одного. У 1980-ті вбили Василя Стуса. А в цей час у Росії, звичайно під ковпаком КГБ, але вже виступали рок-гурти і навіть якусь копійку заробляли.
Центр прийняття рішень був не тут. "Океан Ельзи" та Вєрка Сердючка повернулися зірками з Москви. Коли в тебе придушена, витоптана, скалічена культурна еліта, ти не маєш орієнтирів. Чекаєш, щоб хтось сказав, як одягатися, яку музику слухати. Коли "Воплі Відоплясова" повернулися після піврічних гастролей у Франції, всі такі: "Ну нифига себе". Бо хіти Олега Скрипки суржиком сприймали як творчість прикольних селюків. А от Цой співає про "настоящее". Щоб українці так думали, пішло багато років роботи НКВД, а потім КГБ.
2 
1
Коментарі