"Дружина французького мільярдера побачила мої картини в Парижі. Розшукувала мене сім років, — розповідає житомирський художник 84-річний Микола Максименко на відкритті своєї виставки у столичному музеї ім. Шевченка. — Як знайшла, купила 10 моїх робіт".
На виставці представлені 73 картини. Більшість — пейзажі та натюрморти. В одній залі висять портрети.
— От портрет мистецтвознавця Галини Чернової-Гуменюк, — показує на картину із зображенням жінки, яка тримає руку біля підборіддя. — Вирішив намалювати її після того, як надрукувала про мене статтю. Написав портрет за півтори години. Так швидко ще ніколи не працював, то Бог водив моєю рукою.
1991-го голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук просив Максименка намалювати свій портрет.
— Після отримання Шевченківської премії поїхали з ним кататися на пароході. Випили по чарчині. Тоді він і попросив увіковічнити себе. Але я відмовився — часу не було. Та й треба малювати те, що цінуватимуть нащадки.
Картини художника зберігаються в Японії, Франції, США, Канаді. В Паризькому музеї постійно експонують 36 робіт Максименка. Полотно "Велетні", з намальованими дубами, висить у Монголії.
Каже, на Андріївському узвозі продають багато робіт "під Максименка".
— Недавно продав російському колекціонерові портрет оголеної жінки за 55 тисяч доларів. А за роботи епігонів ніхто і тисячі не дасть.
1992 року Максименкові вручав Шевченківську премію письменник Олесь Гончар.
— Усі лауреати стояли у ряд, — згадує. — Він усіх чемно поздравив, потис руки. Підходить до мене: "А з тобою давай розцілуємося".
До художника підходить дружина Валентина, 49 років.
— У Житомирському художньому музеї створювала експозицію сучасних митців, тоді й познайомилася з ним. Спитав мене: "Хочу написати ваш портрет, ваш чоловік не заперечуватиме?". Я була незаміжньою. Портрет написав через кілька років. Він висить у нашій вітальні. На ньому написано: "Завжди для тебе і з тобою". Не продам його ні за які гроші. Це єдиний мій портрет, намальований чоловіком. Часу немає позувати.
Микола Максименко щоп"ять років змінює манеру письма. Тепер малює акрилом. Нічого не можна виправити, бо фарби не стираються.
— Пишу тільки з натури. Біля будинку маю гарний сад, у ньому Валентина порядкує, — обіймає дружину за плечі. — В неї там квітів повно: троянди, матіоли, ромашки, волошки, васильки. Прошу, щоб миколайчики посадила, а вона не хоче. Каже, їх на пустирях повно. Зараз їх малюю. Натхнення не чекаю. Працюю день і ніч, навіть спати не хочеться.
На Андріївському узвозі продають багато робіт "під Максименка"
Біля столу голова житомирської спілки художників Василь Кондратюк тримає склянку соку.
— Знаю Максименка з 1984 року. Познайомилися, коли я хотів вступити до спілки. Він подивився на мої картини, сказав, що з цього моменту я вже член спілки. Сьогодні міністр культури відвідає Житомирську область. Але я пожертвував зустріччю з ним, щоб подивитися картини Максименка.
4 
1
Коментарі