У номінації "Література" Шевченківську премію цьогоріч отримає поетеса 86-річна Емма Андієвська. Відзначили її збірки віршів "Міста-валети", "Бездзиґарний час", "Шухлядні краєвиди", "Маратонський біг" і "Щодення: перископи".
— Андієвська майже все життя прожила за кордоном, але її творчість є абсолютно українською, — каже письменник, головний редактор літературного часопису "Кур'єр Кривбасу" Григорій Гусейнов, 67 років.
— Вона народилася в Донецьку в російськомовній родині. Українську вперше почула 6-річною, після переїзду сім'ї до Вишгорода на Київщині. Відтоді вважала її рідною. Батько Емми був хіміком. На початку війни його розстріляли працівники НКВС. 1943-го сім'я Андієвської разом із відступаючими з Києва нацистами емігрувала до Німеччини. Першу збірку поетеса видала 1951-го в Мюнхені. Вона потрапила в руки професора й літературознавця Володимира Державіна (1947–1951 років викладав в Українському вільному університеті в Мюнхені. — ГПУ). Прочитавши вірші, сказав: "Тепер можу помирати спокійно, коли в України є така поетеса".
— Емма Андієвська малює картини, пише казки й романи. Але найбільш промовистими є її вірші, — говорить літературознавець 42-річний Ростислав Семків. — Її поезія має відточений стиль. Створює образи, які можна тлумачити по-різному. Через це недосвідченим читачам вірші Андієвської сприймати важко. Конкурентами на отримання премії були поети Сергій Татчин, Віктор Терен, прозаїк Володимир Рафєєнко. Всі вони — автори хороших текстів, але не дотягують до вагової категорії Емми Андієвської.
У категорії "Публіцистика" переміг історик 60-річний Сергій Плохій із книжкою "Брама Європи".
— Ця книжка — науково-популярна. Написана живою мовою. Простими словами пояснює історію України — від скіфських воєн і до сьогодення, — продовжує Семків. — Доносить історичну правду не стільки для українців, скільки назовні. Плохій очолює Український науковий інститут у Гарвардському університеті, США. Спочатку видав "Браму Європи" англійською. Її обговорювали в пресі й університетах США, Великої Британії, Австралії.
Шевченківську премію у галузі візуального мистецтва присудили художнику 59-річному Павлові Макову.
Навесні 2013-го створив 12 малюнків у техніці офорту. Зобразив плани ділянок із дачного містечка поблизу Харкова. На картинах є будинки, паркани, металеві контейнери, але майже немає людей.
— Припускаю, що ми справді можемо втратити цю землю у буквальному сенсі слова, — каже Маков. — Цей дачний кооператив розташований за 15–20 кілометрів від кордону з Росією. Відчув, що земля йде з-під ніг, коли вибрали президентом Віктора Януковича. Зрозумів: Україна перетворюється на чорну діру. Звідси й назва — "Втрачений рай".
Церемонія нагородження лауреатів Шевченківської премії відбудеться 9 березня. Розмір грошової нагороди для переможців щороку визначає президент України. Торік вона становила 240 тис. грн.
У номінації "Кіномистецтво" відзначили продюсера й режисера 47-річного Володимира Тихого.
Він зняв цикл документальних фільмів про Революцію гідності — "Бранці", "Зима, що нас змінила", "Сильніше, ніж зброя", "Небо падає, або Три місяці з життя Устима Голоднюка".
— Тихому та його команді вдалося зібрати величезний масив унікальних історичних кадрів, — каже режисер 56-річний Андрій Дончик. — Наприклад, зафільмували, як медики намагалися врятувати від смерті героя Небесної сотні Сергія Нігояна. Не кинули знімати, навіть коли на Майдані почали стріляти. Якось одному з операторів кулею поцілили в руку. Він продовжував працювати, доки йому робили перев'язку. Ці фільми є своєрідним літописом, яким користуватимуться багато поколінь.
Крім Володимира Тихого, Шевченківську премію отримають оператори його документальних фільмів Ярослав Пілунський, Сергій Стеценко і Юрій Грузинів.
20 років писала хорову симфонію "Світлі піснеспіви" київська композиторка Вікторія Польова, 55 років. За цей твір цьогоріч стала лауреатом Шевченківської премії у номінації "Музичне мистецтво".
— У симфонії відчувається глибина, життєвий досвід, — каже музикознавець Любов Морозова, 35 років. — За основу твору Вікторія Польова взяла церковні молитви. Однак симфонія "Світлі піснеспіви" не є релігійною, має універсальний характер. Авторка показала світ, у якому проводить слухача від смерті до воскресіння, від гніву, занепокоєння — до радості. Вона продовжує традиції національної хорової школи — Дмитра Бортнянського, Артемія Веделя, Максима Березовського.
2 
1
Коментарі