Мартин Якуб показує смисли культури окупантів
"Герасим утопив Муму, бо поряд не було ЗСУ", — малюнок із таким підписом створив письменник з Києва Мартин Якуб, 41 рік.
Оперативно реагує на провокативні заяви чи події сатиричними ілюстраціями.
— Аналізував сучасну культуру, — розповідає Мартин Якуб. — Зрозумів, що зараз панує кліпове мислення. Щось, що несе сенс і на що не треба марнувати час. На текст, який би він розумний не був, потрібно виділити 5–10 хвилин. Подивився в бік ілюстрації. Раніше не малював, але бачу, що картинки людям подобаються.
Ви створили серію за мотивами основних російських літературних творів.
— У нас усіх сидить щось із російської літератури, живопису, музики. Досі муляє відчуття, що російське — це щось краще за українське. Моя мета — через висміювання цього всього показати в картинках, що українське — не гірше. А ті сенси, які заховані всередині російського, викривлені й спотворені.
Оце довбане Муму — моя психологічна травма з дитинства, яку проніс крізь усе життя. Відтоді було якесь відчуття несправедливості, що так не має бути. Згадав про це й подумав, що має бути якийсь супергерой, який виправлятиме й робитиме наше життя справедливішим. А нашими супергероями є наші захисники й захисниці зі Збройних сил.
Чи отримали реакцію, на яку очікували?
— Вже отримав повідомлення: "Вы сначала создайте свою литературу, а потом будете лезть к росийской великой культуре". Послав туди, куди й російський корабель.
Зараз у вас новий сатиричний проєкт про розкриття справжніх сенсів у класиці російського живопису.
— Намагаюся трактувати відповідно до реалій сьогодення. Наприклад, портрет невідомої жінки — пані, що сидить у кареті й кудись явно звалює. Мені одразу здалося, що це як російські ліберали — доки "мордор" був комфортний, байдуже ставилися до своєї країни. А коли зараз трохи припікає, вони звідти тікають.
Що має статися, щоб росіяни прозріли?
— Їм втовкмачили, що Україна — частина Росії, і для них ця війна є просто спецоперацією. Не сприймають це як проблему. Думають, негаразди в Росії через санкції, тому стало трохи гірше жити. Вони готові відстоювати те, що стосується їх, якщо когось іншого — їм пофіг.
Нам час забути про Росію і перестати зважати на те, що в них відбувається. Ми маємо свою країну, партнерів, цілий світ, який відкривається нам. І йти в бік Росії, де деградація і занепад, навіть у ментальному плані не варто. Мені нецікаво, прозріють росіяни чи ні. Маємо стати могутньою військовою силою і захищати себе.
Як ставитеся до того, що зараз деяким росіянам надають українське громадянство?
— Роздаючи громадянство іноземцям, влада хоче залучити найкрутіших людей із різних країн, щоб ті працювали на користь України. Підтримую таку тактику, але не стосовно росіян. Нам потрібно остерігатися таких сумнівних кроків.
Раніше часто говорили про відчуття меншовартості в українців. Ми його вже позбулися?
— Забудьте про нього, його вже нема. Ми навалюємо "другій армії світу". Які можуть бути комплекси?
Нещодавня фраза радника президента Олексія Арестовича про те, що українська література є маленькою, обурила суспільство. Чим небезпечні такі заяви?
— Вкиди Арестовича про "маленьку культуру" — це відвертання уваги суспільства від президента. На таку заяву не можна було не відреагувати.
Я попросив в Арестовича список української літератури, що дала йому підстави вважати, начебто вона не творить нові сенси. Назвав одну книжку, друковану до 2013 року, а інші — початок 1990-х і 2000-х. Його думки спираються на неактуальні дані, бо після 2014-го з'явився просто шквал нової літератури.
Будь-які серйозні потрясіння призводять до осмислення, і це виливається в розвиток музики, літератури, скульптури й архітектури. Це дає новий поштовх, щоб змінити й себе, і країну.
Зараз маємо правильно репрезентувати українську культуру, щоб світ зрозумів, якими ми є. Яких авторів порекомендували б почитати іноземцям?
— Я далекий від того, щоб хтось конкретно з літераторів представляв Україну. У нас була гвардія видатних письменників — Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Тарас Прохасько, але мені ця література не підходить. Я таке не читаю. Мені важко судити, бо пишу детективи, трилери. Можу назвати авторів категорії масової літератури — Поліна Кулакова, Ілларіон Павлюк, Дорж Бату, Макс Кідрук. Точно потрібно згадати Руслана Горового — це величезний майстер. Бо так пише, що відчуваєш навіть запах того, що відбувається. І якщо до цих авторів буде увага світових видавництв, вони стануть на рівні зі Стівеном Кінґом, Деном Брауном, Джорджем Мартіном.
Думали взятися за воєнну прозу?
— Ця тема частково є в моїх детективах. Головний герой романів "Мертві моделі" й "Не твоє собаче діло" — неординарна особистість, має прототип у реальному житті. Це доволі відома людина з позивним "Сепар". 2014 року із сепаратистами захоплював Донецьку обладміністрацію. А потім змінив переконання, пішов на бік України. Воював в АТО, пройшов Донецький аеропорт, втратив руку й опинився в Києві, нікому не потрібний. Мій герой намагається якось знайти себе в житті.
Чи залишиться російська книжка на українському ринку?
— Російська книжка з українського ринку не зникне, бо є контрабанда. Але попит зменшиться. Загалом люди повертатимуться в лоно українського. Саме тут має працювати масова література. Доки ми в 1990-х — на початку 2000‑х намагалися шукати нові форми, відпрацьовувати словесну майстерність, позбуватися радянського спадку, росіяни штампували багато масліту різного штибу. Їхніми героями були якісь бандити, менти, і люди читали про те, що їх оточує. Саме так захопили й український ринок, бо наша література відірвалася від читача.
Що потрібно українській літературі для розвитку?
— Варто давати поштовх масовій літературі, що має більший потенціал зацікавити. З часів Арістотеля основним завданням літератури є розважити аудиторію, викликати якусь емоцію.
Потрібно плекати своє. Маємо шикарні приклади ветеранської літератури — Валерій Маркус, Мартин Брест, Василь Піддубний, Сергій "Сайгон" та багато інших імен. І в них уже велика армія прихильників. Наклади в десятки тисяч у той час, коли в нашому стандартному літературному світі дві тисячі проданих книжок — то вже перемога.
Має консультантів у поліції
Мартин Якуб народився 24 вересня 1981-го в Житомирі. Справжнє ім'я — Василь Шульга.
— Це підприємець, який часто-густо спілкується російською, — розповідає про себе. — Тому я вирішив створити нову людину, абсолютно україномовну. Псевдо — це імена моїх прадідів. Мартин — із боку матері, Якуб — із боку батька. Обох розстріляли у 1942–1943 роках. Одного — "червоні", другого — німці. Вирішив у такий спосіб дати їм пожити ще трохи. Якби розповідав про себе незнайомцю, сказав би, що я добрий і щирий, але погано контролюю емоції. Вчуся з цим працювати.
Закінчив магістратуру з політології в Національному університеті "Києво-Могилянська академія".
Автор кримінальних романів "Мертві моделі" й "Не твоє собаче діло".
— У мене є консультант, полковник поліції, який перевіряє достовірність того, про що пишу. В моїх романах є певна крива розвитку наших правоохоронних органів. У "Мертвих моделях" зустрічаються ідейні патрульні. В іншому романі, коли детективу вкрай потрібна допомога, поліцейські грають у карти. А в третьому — поліція робить усе, щоб приховати вбивство темношкірої дівчини. Щороку в нас офіційно реєструють 200 вбивств на ґрунті расової нетерпимості.
Співає. Грає на кларнеті й саксофоні. Захоплюється баскетболом. Сплів спицями шарф і шапку.
Серед улюблених письменників — Френсіс Скотт Фіцджеральд, Ернест Гемінґвей, Дешил Гемметт, Джоан Роулінґ, Ю Несбе, Валер'ян Підмогильний.
Про родину не розповідає. Живе в Києві.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі