18 червня у селі Прохорівка Канівського району Черкащини поховали кінорежисера Юрія Іллєнка, 74 роки.
Прощаються у столичному Будинку вчителя. У кутку хор "Гомін" співає козацькі пісні. На лавах сидять вдова Людмила Єфименко, 58 років, та їхні сини — 23-річний Андрій і Пилип, 32 роки. За ними — брати Іллєнка 77-річний Вадим та 63-річний Михайло.
Заходить колишня дружина, акторка 72-річна Лариса Кадочникова. Кладе на стіл чотири червоні троянди і йде геть.
— Після розлучення ми з Юрієм не розмовляли. Він навіть у театр російської драми, де я працюю, не приходив, щоб не зустрічатися. Не хочу, щоб думали, що я маю зло на нього. Я його за все простила.
Фотограф 70-річний Михайло Сачко цілує в руку вдову. Каже, приніс їй фотографії Іллєнка із синами, які робив років 20 тому.
— Вони тоді ще навкарячки по квартирі бігали. Як останній раз бачив його, спитав, чим живе. А він мені: "Та оце сиджу, намагаюся хоч комусь свій сценарій продати". Він був незатребуваний у кіно, але ніколи не жалівся. Мав багато вільного часу, малював портрети дружини, свій. Себе зображав, дивлячись у дзеркало. Він був серйозним оператором, режисура його трохи підкосила.
Поруч сідає актриса Галина Яблонська, 82 роки, голосно плаче.
Оце недавно на комп"ютері втратила щойно написаний текст
— Я в його фільмах не знімалася, але добре знала Юрія Герасимовича. Часто згадувала його виступ на похованні актора Леся Сердюка. Він відчував, що скоро покине нас, бо його виступ був підсумковим. Розповів, як знищується кіномистецтво. Сказав, що це не пов"язане з економічними негараздами. Хтось свідомо створив ситуацію, коли знищується все українське.
З букетом білих троянд підходить поетеса 80-річна Ліна Костенко.
— Сьогодні вмикаю радіо, а там знову про коаліцію, про політиків. Вже витримати не можна. А треба би говорити про смерть Юрія Іллєнка. Думаю, зараз на душі краще тим, хто його любив і хто йому життя не труїв. А ті, хто труїли йому життя, хай і близько не підходять. Якби його перший фільм "Криниця для спраглих" не поклали на полицю, а потім постійно не перепиняли дорогу, його доля склалася б інакше. Мій чоловік (Василь Цвіркунов, директор кіностудії Довженка у 1962–1973-х. — "ГПУ") дуже любив Юрія Герасимовича. В нас було повно його фотографій. Недавно я їх переглядала: він на них сильний, як гладіатор. А тут раптом побачила, що він добрий і ніжний.
До неї підбігає кількадесят людей.
— Треба вже вам у світ виходити. Люди хочуть вас читати і слухати.
— А для чого зустрічатися? — каже вона. — Я весь час пишу. Оце недавно на комп"ютері втратила щойно написаний текст. Клацнула якусь не ту кнопку, і воно все зникло.
Чоловік у старому костюмі читає їй із папірця свій вірш про українську мову. Розпорядник просить його відійти, бо час виносити труну. Ліна Костенко кладе квіти, тричі хреститься.
Відспівували Юрія Іллєнка у Володимирському соборі. Туди несли на руках труну восьмеро людей. Серед них — Олег Тягнибок, лідер Всеукраїнського об"єднання "Свобода". Дорогу посипали квітами. Двоє чоловіків із хору "Гомін" грали на трембітах.
1 
1
Коментарі