Хоча б раз на рік актриса Євгенія Симонова, 51 рік, приїздить до Києва.
— Це місто пов"язує мене не тільки з першою роллю, — каже про фільм "В бой идут одни старики" Леоніда Бикова. — Але і з минулим батька, — згадує покійного київського академіка Павла Симонова. Він 20 років керував Інститутом вищої нервової діяльності, а помер від інсульту.
— У Києві живе краща татова аспірантка Світлана Табачникова. Вона деякий час мешкала в нашій московській квартирі. Ми завжди зустрічаємося.
Розмовляємо про те, що більшість акторок у похилому віці грають тридцятирічних. А Симонова у виставі Сергія Голомазова "Три високі жінки" із задоволенням зображає 92-річну бабцю. Стоїмо у фойє столичного Театру російської драми, де проходить вистава.
— Я ніколи не була занадто гарною, — каже актриса. — Тому з роками не шкодувала за красою, що зникає. Ну, старію, з"являються зморшки. А що робити? Зате роль пенсіонерки минулого року принесла мені московську театральну премію "Кришталева Турандот".
Правда, що ви плакали, побачивши себе у фільмі "Афоня"?
— Завжди вважала себе некрасивою, — запалює цигарку. — У мене є почуття прекрасного. Я розуміла, що мій образ із красою зовсім не поєднується. У житті так-сяк, а на екрані я — товста істота з круглим обличчям, — сміється.
Що батьки говорили?
— Мама заспокоювала: "Женечка, ты у меня очень даже ничего. Не расстраивайся". А тато нічого, крім науки, не бачив.
Мама заспокоювала: "Женечка, ты у меня очень даже ничего"
На кого з батьків більше схожі?
— На бабусю Марію Карлівну, яку в родині називали Меря. Вона була світлою людиною, любила співати. Хоча жила важко. Діда розстріляли як ворога народу. А її з двома дітьми вислали в сибірську глухомань. Там бабця охороняла склади зі зброєю.
Пам"ятаєте першу зустріч з Леонідом Биковим?
— Я була студенткою першого курсу московського "щукінського" училища. Другий режисер Бикова Володя запросив мене на кінопроби. Я приїхала до Києва в травні 1972-го. Саме цвіли яблуні. На сходах павільйону кіностудії імені Довженка побачила Бикова. Дуже хвилювалася. А він просто потиснув мені руку, і хвилювання пройшло. Зрозуміла, що все буде добре. Була маленька проба, і режисер мене одразу взяв. Вважаю Бикова своїм хрещеним батьком у кіно.
Ваші діти — теж актори?
— Старша донька, Зоя Кайдановська, грає зі мною в кіно і виставі "Три високі жінки". Разом їздимо на гастролі. І шестирічного онука Олексія беремо. А молодша дочка Марія Ешпай з п"яти років вчиться в московскому консерваторському училищі. Хоча має й акторські здібності.
Онук слухняний?
— Дозволяю йому все, що завгодно, люблю дуже сильно. Іноді він мене запитує: "Бабуля, ты сегодня в полном моем распоряжении?" Кажу, так. І ми будемо робити все, що хочеш. Захочеш — підемо гуляти, не захочеш — не підемо.
Онук уже знімався в кіно?
— У фільмі "Дети Арбата" грав Ваню Гудягіна. Знявся зі мною в стрічці Андрія Ешпая "Многоточие" за повістю Віктора Некрасова "Кира Георгиевна". У картині розповідається про 1961 рік. Я граю успішну жінку-скульптора. Після 25 років таборів до неї повертається перший чоловік. Мій онук у цьому фільмі грає мого сина.
Стрічку "Многоточие" у липні показали на кінофестивалі в італійському місті Ліворна. Але призів вона не здобула.
Ешпай — ваш другий чоловік. Добре, коли режисер знімає у фільмах дружину?
— А що тут поганого? — стинає плечима. — Ми прожили 22 роки. Правильно сказав шведський режисер Інгмар Бергман: "Не можу знімати акторку, якщо вона не була моєю дружиною або близькою жінкою".
1955, 1 червня — народилася в Санкт-Петербурзі у родині науковця та викладачки англійської мови
1972 — Московське театральне училище імені Щукіна.
1973 — роль льотчиці Маші у фільмі "В бой идут одни старики"
1975 — роль Каті в стрічці "Афоня"
1984 — Державна премія СРСР за ролі у виставах "Леді Макбет Мценського повіту", "Життя Клима Самгіна" та "Поголос"; одружилася з режисером, сином відомого російського композитора, Андрієм Ешпаєм
1995 — народна артистка Росії
3 
1
Коментарі