неділя, 12 лютого 2006 14:10

"Може, Київ не моя територія?"

Автор: фото: Андрій ЄЛОВІКОВ
  Харківська письменниця Ірина Євса, пітерський поет Олександр Леонтьєв
Харківська письменниця Ірина Євса, пітерський поет Олександр Леонтьєв

У холі київського Будинку вчителя пара телекамер і газетяр.

— Для міжнародного фестивалю мало, — зауважує харківська поетка Ірина Євса, 49 років, пітерському колезі Олександру Леонтьєву, 36 років. Ірина вся в чорному, Олександр у бордовому піджаку й вельветових морквяних брюках. У холі саме одягають пальта діти, в яких закінчилися гуртки. Відвідувачів із запрошеннями на фестиваль одиниці, хоч унизу й приписано "Фуршет".

— Московські й пітерські поети — недостатній привід, — довговолосий Леонтьєв іронізує, крутячи в руках незапалену цигарку.

— Мінус 14 на вулиці, — веде далі Євса. — Тролейбуси майже не ходять. Таксі забиті. Навряд чи багато людей збереться...

— "Гиблый день для прогулок", — цитує рядок із нової книжки Ірини Леонтьєв. — І нічого не продамо, — поет має на увазі книжки, видані організаторами "ДвуРечья".

Вони лежать на столику біля входу під цінником "15 гривень". Це "Окраины" Леонтьєва в цупкій темно-зеленій палітурці, "Трофейный пейзаж" на сто сторінок Ірини Євси та "Планы на осень" Івана Дуди, 55 років, — українця, який зараз живе в Пітері. На обкладинках — репродукції українських художників Василя Єрмілова та Льва Крамаренка. Ці картини зберігаються у приватному зібранні харківського колекціонера Іллі Лучковського. І, як запевняє один з організаторів фестивалю Андрій Дмитрієв, 33 роки, у Києві не виставлялися.

Напівпорожня зала не обігріта. На сцені — традиційні рушники і напівздуті кульки. Харківський політик Євген Кушнарьов, 55 років, який два роки тому започаткував альманах "ДвуРечье", не приїхав. Дмитрієв повідомив, що Кушнарьов захворів. Внизу, на рампі, висить емблема "Нової демократії" — колись партії, а нині громадської організації пана Кушнарьова. Проте пітерські поети достеменно не знають, що означає цей біло-червоний кораблик.

Я не знаю, хто такий Кушнарьов, та мені й байдуже

— Я не знаю, хто такий Кушнарьов, та мені й байдуже, — зізнається "ГПУ" перед початком фестивалю Леонтьєв. — Добре, що є літературний фестиваль, добре, що він уперше проводиться в Києві. А завтра ми поїдемо з ним до Харкова.

— Мені доволі багато років, аби тішити себе ілюзіями щодо таких речей, як політика, — зауважує Євса. — Хоча з Кушнарьовим я на "ти", — додає, повагавшись, поетеса.

Упродовж двох годин поети читають вірші. Дуда трошки нерозбірливо цитує з неопублікованого: "Украина — рай для мафиози. Рай, конечно. Рай для большинства. И знобит не очень, и морозит, и в депо плетется паровозик, ну и листья кружатся едва".

Євса змінює настрій кожного вірша, перекладаючи в збірці паперові закладки: "Жестяное облако — что блесна, над пожарной плывет каланчой. А весна в отчизне, как лифт, тесна, и слегка попахивает мочой". Леонтьєв читає про свою бабусю: "Сказать ничего не могла ты. Все хотела постылую — тщетно — покинуть кровать. Среди капельниц тех и шприцов, полотенец и ваты что еще остается живым, кроме как умирать..."

Третина слухачів одразу пішла додому. Двоє заснули.

— У такий холод ми проводили фестиваль Чичебабіна в Харкові. Ляльковий театр був повний, — розповідає "ГПУ" після офіційної частини Ірина Євса. — А тут люди якісь немобільні. Може, Київ не моя територія?..

— У Пітері народ теж погано на літературні фестивалі ходить, — зауважує Леонтьєв.

Ми йдемо на фуршет. Чистимо помаранчі.

— У мене вісім років нічого не виходило. Директори російських видавництв не хотіли видавати, — повідомив Леонтьєв. — Зрештою, це їхнє право. А тут як прорвало: одна книжка вийшла в Пітері, ще одна — в Харкові.

Питаю, як Леонтьєв живе зараз.

Горбатишся місяць, а потім ідеш у магазин і витрачаєш більше, ніж заробив

— Розлучився, — відповідає. — Залишив дружині двох дітей, переїхав із Волгограда до Петербурга. З колишньою родиною тепер не спілкуюся. От, їжджу по фестивалях. У Києві зупинилися на... Де ми зупинилися? — штовхає поета Володимира Бауера. Той дістає з кишені зім"ятий блакитний папірець. — На вулиці Кутузова, приходьте в гості... — чемно запрошує Леонтьєв. — Ми вас пригостимо коньяком.

— А я теж розлучилася, — розповідає Євса. — Живу сама, бо син одружився і виїхав до Нью-Йорка. Переклала "Божественну комедію" Данте і "Фауст" Гете. Заробила тільки на дачу в Криму.

Якби не були письменницею, що робили б?

— Була б кухарем або прибиральницею, — швидко каже Євса. — Готувати їжу і мити підлогу в мене добре виходить.

З поетом Іваном Дудою разом куштуємо канапки з беконом.

— Не знав, що в мене виходить книжка, — розводить руками. — Я редактор пітерської газети "Красный Октябрь". Тут телефонують...

Пам"ятаєте перший вірш?

— "Ми — за мир" називався. Написав його в чотири з половиною роки. Другий написав уже в 25. Він був про любов. Правда, любові так і не зустрів. І досі неодружений... — поет впивається зубами в канапку.

Ігор Караулов, 39 років, — єдиний московський поет на фестивалі. На сцені він не випускає з рук мобільного і приймає есемески.

— Дружина хвилюється, — пояснює згодом.

Ви читали про дівчинку з блакитними очима. Дружина?

— Ні, коханка, — жартома каже. І додає: — А з Юлею ми одружені 19 років. Вона українка, правнучка Михайла Коцюбинського.

У Москві поет гарно заробляє?

— Москва — страшне місто. Горбатишся цілий місяць, а потім ідеш в магазин і витрачаєш більше, ніж заробив. У середньому $3,5 тис. на місяць.

Ви географ. Працювали за фахом?

— Років чотири, в секретному ядерному інституті, який проектував чорнобильський реактор, у відділі радіаційної безпеки.

— Це найкращий поет, — обриває нас жіночка років 70 з червоним шаликом на голові. — Я закохана у ваші вірші, — простягає руки до Караулова і, сентиментально заплющивши очі, читає: "Природа щедра на подарки".

У Пітері народ теж погано на літературні фестивалі ходить

Я іду до людини, яка видала всі ці книжки. Це директор харківського видавництва "Око" Ірина Піменова, 45 років. Її фірма працює спільно з видавництвом "Ексмо" на російському ринку. Піменова, тримаючи в руках пачку "Вінстона", розказує, як мучив її кожен із поетів:

— От із Євсою було легко працювати, — каже, дістаючи запальничку. — Може, тому що вона жінка і перекладачка, і знає цю кухню... Попросиш до 12-ї здати рукопис... Вона сваритиметься, казатиме, що не спала цілу ніч, але здасть. А Леонтьєв, коли його книжка "Окраины" готувалася до друку, надсилав мільйон обурених листів: не так поставили кому, тире треба відтягнути від слова.

А Дуда?

— Пітерські знайомі скопіювали його рукописи й переслали до Харкова. Знаєте, Іван прекрасний поет, але зовсім не пробивний. Його перша книжка накладом 250 примірників вийшла, коли Дуді було 50 років...

— Фестиваль "ДвуРечье" передбачав участь і україномовних авторів, — каже Андрій Дмитрієв. — На жаль, жоден не прийшов.

"ГПУ" вирішила поцікавитися, чому? Поет Адрій Бондар, 31 рік, пояснив:

— Нас ніхто не запрошував. А читав тільки Євсу. Вона гарна поетка. Але, як кожен російськомовний харківський поет, — під впливом Чичебабіна. Це добрі філологічні тексти, поезія для поетів, які тонко відчувають цитати та гру слів. Без філологічної підготовки їх сприймати важко.

Зараз ви читаєте новину «"Може, Київ не моя територія?"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути