— Та з розверзнених могил воскресають повні сил, йдуть до нас на бій зі злом герої-воїни, — співає 49-річний бард Володимир Гонський на сцені клубу навчального центру "Десна". У пісні перераховує повстанських отаманів 1920-х років. 8 лютого десяток артистів приїхали у військовий навчальний центр у Козелецькому районі на Чернігівщині.
У залі на 430 місць його слухають зенітчики, танкісти й військові автомобілісти. Всі — з мобілізованих у четверту чергу, від п'яти днів до двох тижнів тому.
На сцену виходить цимбалістка Наталія Павловська — невелика і струнка, на білій футболці — тризуб. Виконує на цимбалах "Шторм" Вівальді. Їй на електрогітарі й піаніно акомпанують музиканти гурту "Горлиця-Арт". Високий коротко стрижений 30-річний чоловік всю композицію киває головою в такт. Наприкінці виступу підіймається на сцену, прихопивши кошик із пластиковими квітами, простягає їх Наталії. Коли гурт виходить співати вдруге — вручає їй букет із ялинкових гілок.
— Цимбалы слышал и раньше. Я вообще-то с юга, но уважаю все западноукраинское, — каже Павло з Херсонщини після концерту. — Первая композиция — я как раз вчера с интернета ее скачивал. А сегодня она прозвучала вживую.
Організував концерт у рамках руху "Зброя культури"- режисер Сергій Архипчук, 54 роки. Більшість артистів бували з концертами у військових частинах. 54-річна Світлана Мирвода неодноразово виступала на фронті.
— Зараз прозвучить пісня, яку я виконувала хлопцям під Дебальцевим, в Маріупольському аеропорту, Краматорську, Артемівську, — каже співачка. — Її сприймали дуже гаряче, бо вона — про водіїв АТО. На неї надихнули слова одного з вас. Ярослав, син професора Києво-Могилянки Володимира Панченка, зараз служить в АТО і возить хлопців стареньким МАЗом. Сім'я хвилюється, а він їх заспокоює: "Не переживайте, в МАЗа багато коліс, ну підіб'ють одне-два — лишаться інші, якось дотягну" (вантажівки Мінського автозаводу мають від шести коліс. — "ГПУ"). Для наступної пісні кличе одного з вояків на сцену. Згодом співачки з фольклорного гурту "Рожаниця" на свою третю пісню ідуть в зал танцювати з вояками.
— Ти дав фору всім. Молодьож такого кандибоберу ногами не випише, — підсміюється 53-річний Олександр із Чернігівщини до 58-річного Павла, який танцював з артистками.
— Кормлять нас отлічно, одєжда — всьо є, — 43-річний Павло із Закарпаття вийшов з товаришем покурити на ґанок клубу. Гості весь час запитують солдатів, що їм бракує і що привезти. — "Десна" — дійствітєльно нормальний центр. Я 25 років, як вийшов з армії. Тепер мене обучають по-новой, ну і старе вспоминаю. Я вчора став дєдушка в третій раз. Я тут нєдєлю, і всі знають, що я дєд. Так і должно бути — нема сильнішої дружби, чим солдатська. Я нікого не знав шість днів назад, а тепер я не побоюся до нього повернутися спиною. Я знаю, що він мене прикриє, а я його, — показує на молодшого за себе років на 10 товариша.
— Ми всі такі, — додає Володимир. — Я з Вінницької області родом, живу в Київській області, під Чорнобилем. Люди разні — з Тернопольської, Черкаської. Люди всі понімають. Ми же тут не по 18–20. Всі ми взрослі — 30, 50, 60 років.
— Концерти такі дуже треба, то піднімає дух, — додає Павло. — Да, мені тяжело — двоє дітей, троє внуків дома. Я слухаю і віддихаю душой. Треба бути оптимістичному по жизні. Ну добре, теперки я буду: "Ой, всьо так погано". Нєт! Нічого у нас поганого, у нас все класно.
1 
1
Коментарі