На концерт "Роллінг стоунз" у столиці Угорщини Будапешті я потрапив випадково. Не тому, що не хотів побачити з дитинства улюблених артистів, чиї пісні переписував у сьомому класі на магнітофонну "бобіну". А тому, що боявся зруйнувати образ, з яким прожив наступні після сьомого класу тридцять п"ять років.
Не хотів бачити кумирів юності у вигляді, наприклад, гладкого Тараса Петриненка, який, не соромлячись сивини, вже два десятки років відкриває рота під фонограму пісні "Україна" на безплатних концертах. Коли ж концерт "Роллінг стоунз", запланований ще торік на 20 липня в Києві, скасували, перенісши до Будапешта, вирішив: так тому і бути. Тим більше, що концерти міжнародних зірок рівня Елтона Джона в Києві відверто розчарували.
Розчарування і скепсис почали розвіюватися на центральному стадіоні Будапешта, куди я разом із десятками тисяч людей йшов увечері 20 липня. Квиток на стояче місце коштував близько 60 євро, але люди все йшли і йшли. На відміну від Києва, перед ареною, до якої лише два входи-виходи, не було штовханини. А серед контролерів і стюардів не було жодного поліцейського. Кока-колу, пиво, бутерброди, ковбасу, значки, футболки, плакати продавали на бігових доріжках стадіону за п"ятдесят метрів від сцени. Через сорокаградусну спеку на спеціальних ятках роздавали безплатно мінеральну воду в пляшках. Коли вона закінчилася, відкрили крани для поливу футбольного поля. Звідки воду в пластикову тару теж наливали всім.
Квиток на стояче місце коштував близько 60 євро
Публіка відрізнялася від публіки на яких-небудь "Таврійських іграх". У нас такої просто не могло бути. Бо "Роллінг стоунз" у нас ніколи по-справжньому не любили. У далекі вже 60-70-ті популярними серед нашої молоді були "Бітлз", "Абба", "Діп пьорпл" та "Боні М". А "роллінгів" зі скрипучим голосом Джаґґера і не дуже мелодійними жорсткими піснями, слід було розуміти. А співали вони англійською, якою моє покоління масово не володіло. У нас просто немає і не могло бути 50-річних і ще старших фанатів, які б прийшли на концерт "Роллінг стоунз" із дорослими дітьми і онуками-підлітками. У нас неможливо уявити сорок тисяч людей, які разом із Міком Джаґґером в один голос співали б пісні на іноземній мові. Можливо, на концерті в Будапешті серед глядачів були нетверезі. Але насправді п"яними всі були з першої секунди двогодинного концерту, з першого акорду Кейта Річардса, з першого удару по барабанах Чарлі Уотса, з перших слів першої ж пісні: "You start me up!" — заволав Мік Джаґґер, і майже на дві години захопив усіх у полон своєї енергії. Жоден глядач не вийшов. 15-річні та 60-річні разом із "Роллінгами" вимагали від життя "satisfaction" і отримали його.
На концерті "роллінгів" не було навіть натяку на щось подібне до "віп-ложі", яку влаштовують у нас на подібних дійствах для певної публіки. Лицар Її Величності Королеви Великобританії Майкл Безіл Джеґґер, який бігав по сцені, як шістнадцятирічний, і доводив публіку до нестями, цього б просто не зрозумів. Єдине підвищення серед моря стоячих довкола сцени глядачів було влаштоване для інвалідів на візках. У нас таке, на жаль, неможливе. Тому і не приїдуть до нас ніколи "Роллінг стоунз".
Коментарі