Людмила Янукович на балет ходить частіше, ніж на оперу

— Просто так у театр нікого не заженеш, — каже 54-річний Василь Рябенький, директор "Донбас Опери". Обіймає посаду 19 років. Серед інших українських керівників оперних театрів — це найдовше.

У кабінеті Василя Рябенького близько десятка ікон. Найбільша — між вікнами, Святогорської Божої Матері. Її подарував митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон.

Що робите, щоб донеччани йшли в оперу, на балет?

— Коли складаємо афішу, дивимося у церковний і футбольний календарі, щоб не перетиналися. Не ставимо спектаклів на великі церковні свята. Також — коли прем'єри в інших театрах. Щоб було цікаво, на вистави запрошуємо іноземних режисерів.

У нас є балетний, оперний і орендний глядач — коли ми здаємо приміщення. Не всіх пускаємо виступати — бугі-вугі в театрі нема. Останнім часом до опери потягнулися люди ­25–30 років — студенти, молоді банківські працівники, бізнесмени. З моїх знайомих ходять багато лікарів. Для шахтарів проводимо спеціальні акції. Торік "Реквієм" Верді присвячували пам'яті загиблих гірників, то зал був заповнений шахтарями.

Людмила Янукович часто буває в "Донбас Опері"?

— На всіх прем'єрах і так інко­ли. Вона театральна людина — хо­дить сюди для власного задоволення, а не як публічна особа. На балеті буває частіше, ніж на опері. З Людмилою Янукович спілкуємося майже 20 років, ще до того, як Віктор Фе­дорович був губернатором. Вони жили в тому ж домі та на одному сходовому майданчику з Вадимом Писарєвим, нашим художнім керівником. Це була їх­ня сімейна дружба. Тому вони завжди ходили в театр.

Як відбираєте працівників?

— Коли беру людей на роботу, 10 разів перевірю — говорю, придивляюся. Зате потім вони з театру не йдуть, незважаючи на маленькі зарплати. Часто все життя працюють з одним записом у ­трудовій.

Основна рушійна сила в театрі — симфонічний оркестр. Він диктує свої умови. Там у кожного по дві-три освіти. Саме оркестри знімали диригентів, директорів. У них є дуже потужна зброя: диригент вийшов за пульт, махнув паличкою — а музиканти сидять, не реагують. Були такі випадки, на щастя, не у нас.

То людей утримати в театрі важко?

— Ми маємо статус національного з 2009 року, але не заробітну плату. Мала би вдвічі збільшитися. Через це дуже багато хто йде. Цього року семеро молодих артистів балету поїхали до Одеси. Дехто з них навіть закінчував при нашому театрі школу Писарєва, почав працювати. А тоді кажуть: "Там у нас удвічі вища зарплата, дають гуртожиток і ми живемо на морі". Що у 18 років іще треба?

У театральну містику вірите?

— Є щось таке. Я в історії театру 13-й директор. Народився 3 грудня, але метрику видали 13‑го. І це число все життя зі мною. Номер службової машини 13. І треба ж, щоб на мою долю випало поставити Ріхарда Ваґнера, який народився 1813 року й написав 13 опер. Його "Летючого Голландця" вважаю успішною постановкою (цьогоріч вистава змагатиметься за Шевченківську премію. — "ГПУ"). На всі спектаклі квитки розкуповували за 10, а коли й за 20 днів. Її бюджет був найбільший з усіх наших вистав — 3,5 мільйона гривень. Допомогли коштами компанія Ріната Ахметова СКМ і обласна адміністрація. Зазвичай спектакль коштує 700–800 тисяч гривень, до мільйона.

80 гривень коштують найдешевші квитки на виставу "Летючий Голландець" Ріхарда Ваґнера. На більшість інших спектаклів Донецької опери за стільки можна придбати найдорожчі квитки. Найкращі місця на "Летючого Голландця" — 300 грн. 19 листопада "Донбас Опера" повезла спек­такль до Німеччини. Прем'єра відбулася торік у грудні. Відтоді зіграли 14 вистав, це — рекордна кількість для України.

×