У столичному видавництві "Либідь" вийшла книжка поетеси 80-річної Ліни Костенко "Ріка Геракліта". До збірки увійшли 200 віршів попередніх років та близько 60 нових.
— Мої твори не перевидавали 20 років, — розповідає авторка на прес-конференції. — За цей час з'являлося багато піратських видань. На Волині їх продавали по 100 гривень, в інших регіонах просили і по 150. Часто на зустрічах із читачами доводилося підписувати піратські книжки. Просила людей, щоб не купували. А вони на мене насідають: "А чому ж ви свої книжки не видаєте?". Торік до мого ювілею видавництво "Либідь" перевидало "Берестечко", потім вийшло "Гіацинтове сонце". Книжки мені сподобалися, бо вийшли подарунковими, на гарному папері. Я ж не звикла ні до уваги, ні до гарних видань. За радянських часів письменників, яких уже позабували, видавали на глянцевому папері, а мої — на пожовклому. Видавництво пропонувало опублікувати збірку вибраного, та я відмахувалася: "Робіть що хочете". То видавництво з моєю донькою підпільно почало готувати мою збірку.
Нові поезії Ліна Василівна написала торік.
— Змусила себе прочитати вірші, які вибрали до друку. Гарні лишила, а ті, що нікуди не годилися, повикидала. Спокуси редагувати не було. Колись у якійсь поезії змінила один рядок. Михайлина Коцюбинська прочитала і каже: "Так то ж краще було". Часу на вірші було мало, бо вгрузла у прозу. Віршами видавала собі премію — була щаслива, коли мала змогу їх писати. Згодом видавництво почало натякати: "Підкиньте хоч кілька нових". Почала підкидати, це мене надихнуло, книжка стала для мене актуальною.
Розказує про свої творчі вечори, які відбулися в Рівному та Києві.
— Видавець Іван Малкович спитав, чи погоджуся зробити кілька презентацій роману "Записки українського самашедшого". Дала згоду, а наступного дня дивлюся, на їхньому сайті написано: "Розпочинається всеукраїнський тур Ліни Костенко". Довелося з цим змиритися. У Рівному проїжджали якоюсь вуличкою — через кожні 3 метри висять біґ-борди та лайтбокси з моїми портретами. У жодному місці мені не домалювали вусів. На іншій вулиці висіли з політиками: один — обдертий, на лобі в другого написані нецензурні слова.
У Києві один чоловік підійшов: "Маю для вас подарунок від головного муфтія України". Простягнув дивного кольору жіночу статуетку. Вона тримала кришталеву кульку. Я того муфтія не знала, але подарунок прийняла. Розказав, що в моєму романі побачив, що я однаково добре ставлюся до людей всіх національностей.
До книжки додається аудіодиск із записами віршів. Поетеса читає їх сама, акомпанує скрипалька 36-річна Мирослава Которович.
— Коли читала вірші, була застудженою, — говорить Ліна Василівна. — Мені дали таблеток і гарячого чаю.
Читачам збірку презентуватимуть із книжкою Івана Дзюби про Ліну Костенко "Є поети для епох".
Сергій Якутович зобразив поетесу молодою
Оформлював збірку київський художник Сергій Якутович, 58 років. Його ілюстрації майже на кожній сторінці.
— Другий рік працюю з творами Ліни Василівни, — розповідає. Говорить повільно. Каже, вчора був у реанімації, випадково впав у Чернівцях. — Якраз два роки тому я овдовів, і мені весь час не вистачає жіночої мудрості. Знайшов її в книжці Ліни Василівни. Спочатку це видання задумували як чотири пори року. Хотів дати алегорію — жінку-літо, весну. А між ними — сучасну, рисами схожу на молоду Ліну Василівну або на мою дівчину. Коли малюю жінку, головне — аби всі зрозуміли, що я її хочу. Працював по 12 годин на день. Зараз хотів би трошки відпочити.
2 
1
Коментарі
3