У Спілці письменників колишній в"язень-смертник Левко Лук"яненко, 82 роки, презентував свою третю книгу "З часів неволі. Спогади та роздуми". Книжка вийшла накладом 1000 примірників, коштує 39 грн. Лук"яненко планує видати ще дві.
За круглим столом сидить Левко Григорович, усміхається, погладжує долонею вуса. Перед ним стоїть букет жоржин і книга на 446 сторінок "З часів неволі". Поруч походжає дружина Надія в білому лляному костюмі. Лук"яненко написав і видав 13 книг.
— Я писав про людей, які добре вміють тримати автомат, а не авторучку. У нашій літературі мало написано про табори. Є у Франка, є в Лесі Українки, та й годі. Хочу написати ще дві книги такого ж змісту.
— Хай Бог помагає, — вигукує депутат Голосіївської райради в столиці Сергій Овчарук. Він спонсорував книжку.
— Він працює, як воляка, — каже колишній політв"язень Василь Овсієнко.
Лук"яненко скромно усміхається, поправляє вуса. Каже, що його турбує суверенітет України.
— Можна, я скажу, — встає поет Віктор Женченко. — Я раз у міліцію попав по п"янці в молодості. Ледве одну ніч зміг там перебути. А Левку Григоровичу скільки довелося пережити. У книжці він згадує Миколу Кончаківського — чесну, порядну людину. Він відсидів і повертався в Україну, та кадебісти знищили його в дорозі.
— Розкажи, як вивіз у фуфайці свої листочки із записами, — вигукують із зали.
Лук"яненко махає рукою, каже: "ет".
— Я про суверенітет печуся, а не про себе. Росія так само, як напала на Грузію, може завтра напасти на Крим. Але я вірю, що серед нас знайдеться мільйон свідомих, які чинитимуть їй опір. Думаю, скоро Росія розвалиться. Бо, якщо існує хоч найменша свобода, нація йде до незалежності. Кожен російський округ хоче стати незалежним.
У коридорі екс-депутат Богдан Горинь розмовляє з молодими аспірантами академії наук. Ті слухають і кивають головами.
Думаю, скоро Росія розвалиться
— Чому розвалився Рух? — питає. — Бо немає лідера. На 20-річчі святкування Руху ніхто не сказав, що він починався в концтаборах і тюрмах.
Бере за руку киянина Ростислава Доценка, який проходить поруч.
— Це зек, він сидів із Лук"яненком. Розкажи дітям, як там було.
— Ет, я дурний і не оратор, — відмахується той. — Уперше познайомився з Левком Григоровичем у таборі. Мене тільки посадили. Він, досвідчений, розказував, як себе вести, щоб вижити, бо там же навколо стукачі.
Повз Доценка проходить Борис Пономаренко. Доценко ловить його за руку, просить розповісти про Лук"яненка.
— Уперше я зустрівся з ним у місті Сміла, — каже той. — Він приїхав як кандидат у президенти. На нього тоді багато намовляли. Але всі в один голос говорили: "Людина з такими добрими очима не може бути поганою". Він пройшов крізь усі тортури і не обізлився. Його книжка подарувала мені кілька ночей безсоння, але я в захваті від прочитаного. Її треба відправити в кожну бібліотеку шкільну і вузівську.
Дружина Лук"яненка Надія стоїть біля входу в фуршетний зал. Каже, що чоловік пише з ранку до пізньої ночі.
— Я не встигаю все друкувати. Зараз шукає нову друкарку, бо хоче на власні очі побачити виданим те, що пише. А вже ж вік.
Лук"яненко говорить, що вдячний долі за дружину.
— Від усіх вимагаю працювати. І вона нарівні трудиться поруч зі мною.
Левко Лук"яненко книгу "З часів неволі. Спогади та роздуми" писав півтора року. Дружина каже, що вже готовий рукописний варіант половини наступної книги.
3 
1
Коментарі
3