Четвер, 03 квітня 2008 20:04

Леся Ставицька уклала словник українських нецензурних слів

  Леся Ставицька народилася в Києві, батько — літературознавець, мати — педіатр. Працює в Інституті української мови НАН України. Розлучена, дітей не має
Леся Ставицька народилася в Києві, батько — літературознавець, мати — педіатр. Працює в Інституті української мови НАН України. Розлучена, дітей не має

Кабінет доктора філологічних наук Лесі Ставицької, 45 років, розташований на сьомому поверсі будинку інститутів НАН України на столичній вул. Грушевського, 4. Леся Олексіївна перебирає папки з паперами, переглядає пошту в Інтернеті.

— Завтра виїжджаю до Варшави на три місяці, — пояснює. — Отримала там стипендію, писатиму книгу "Гендер: мова, свідомість, комунікація".

Чому вирішили укласти словник нецензурних слів української мови?

— П"ять років тому видала словник українського жаргону. Але одні його чомусь сприйняли як словник мату. Інші ж навпаки дивувалися: чого це мова наша така цнотлива? Хочете не цнотливу — нате, вирішила тоді. 2006-го в мене була стипендія в Гарвардському університеті. Писала книгу про мовний світ чоловіків і жінок, а ця робота йшла паралельно. Знайшла тоді багато подібних словників із російською та англійською нецензурною лексикою. Слово "фак" в англійській спокійно існує в словниках, у нас же досі важко там уявити слово з трьох літер. За цим стоїть соціопсихологічне сприйняття ненормативних слів у цивілізаційних спільнотах. Чому б не використати чужий і науковий, і словникарський досвід? Часу було багато, умови комфортні.

Довго збирали матеріал?

— На "Українську мову без табу" пішло чотири роки. Наприклад, "Большой словарь русского мата" Плуцера-Сарно, за задумом, має бути 12-томним. Поки що вийшло два — назви чоловічого статевого органа й жіночого. Так-от: на створення першого тому в автора пішло 10 років. Він сам збирав цей матеріал у різних регіонах Росії. Такої розкоші я не могла собі дозволити, та й це не справа мого життя. Інформацію для словника черпала з українського сороміцького фольклору, записів Івана Франка, Володимира Гнатюка, Хведора Вовка, бурсацького фольклору, діалектних словників, а також із прози сучасних письменників — Ірени Карпи, Оксани Забужко, Сергія Жадана, Леся Подерв"янського й інших. Додала й усе, що чула від людей у селі, від друзів, на вулиці. От якось по телебаченню виступала цілителька Марія-Стефанія. Щось емоційно розказує, і тут у неї виривається: "Оце лежить, п"ятами сраку чухає" — про байдикування, нічогонеробство.

Іноді вам дорікають, що "напхали" в українську мову забагато російської лайки.

— Якщо говорити про мат, то ці слова мають праслов"янське походження і є в усіх сучасних слов"янських мовах. Слід розрізняти нецензурні слова, що вживаються як назви органів, дій, приміром, в еротичному фольклорі, — і ті самі слова, вжиті як лайка. У росіян мат завжди був на загал більш публічним: лаятися при жінках, дітях там не вважають гріхом. Українці ж у побуті менше послуговувалися власне матом. Натомість у нас переважає так звана шіт-культура лайки (англійською "шіт" — лайно. — "ГПУ"). Тобто все, що пов"язане з нижньою частиною тіла, туалетом, а не секс-культура, як у сусідів. Існує теорія, що шіт-культура переважає в західноєвропейських народів.

У вашому словнику є питомо українські вислови?

— Повторюю: основні слова спільні для всіх слов"ян. Новації починаються на рівні творення похідних слів, — Леся Олексіївна просить принесений "ГПУ" словник. Перегортає сторінки й показує пальцем на слова "хуятий", "йобкати". — Новації також є у фразеологізмах, — показує на вирази: "Я вже не можу так високо сцяти" та "Як у Давида: ні сраки, ні вида". — Так можна сказати і римувати тільки по-українськи.

Як ставитеся до людей, у мові яких більшість слів — нецензурні?

— Велика помилка ототожнювати мову людини з її моральним обличчям. Бо людина може говорити улесливі слова, такі медові та приємні, що можна в них потонути. А потім такого ножа встромить у спину, що все життя будете відходити. Можна так зробити комплімент людині чи навіть освідчитись у коханні, що вона образиться на все життя. А можна вилаяти так, щоб людина зрозуміла, що її люблять. Усе залежить від ситуації.

У цілительки Марії-Стефанії раптом виривається: "Оце лежить, п"ятами сраку чухає"

У нас справді, як ідеш по вулиці, вуха завертаються. Але мат має причини соціальні, а не мовні чи культурні. Він процвітає передусім від суцільного незадоволення і життям, і собою. Через нервозність, невпевненість, невлаштованість, бідність, незбалансованість соціальних структур тощо. Усе це й відбивається на душі людини, менталітеті народу. Відтак з"являється ворожість та агресія у поведінці та мові.

Нецензурний код активізується й під час екстремальних ситуацій. Наприклад, під час війни солдати насправді кричали не "За Родину!", "За Сталина!", а саме "ці" слова. У мирний же час вживають їх переважно в чоловічому товаристві — на риболовлі тощо. Публічно вживати лайку собі можуть дозволити й люди, наділені реальною владою, зокрема, політичною. Янукович спокійно може вжити "козли", Путін — "мочить в сортире", а Юрій Луценко — "краще бути геєм, ніж політичним підарасом".

Є різниця між тим, як лаються чоловіки та жінки?

— Донедавна існував стереотип, що жінка має бути ніжною, доброю й не вживати "крутих" слів. Але світ змінився. Коли жінка вибухає, у лайці може перевершити будь-якого чоловіка. Та жіноча лайка більш вигадлива: для неї головне не що сказано, а як сказано.

А в чоловіків слова-паразити через кожне слово — почасти від певної мовної недосконалості. У них мова гірше розвинута, ніж у жінок. Мовний центр в останніх розташований в обох півкулях мозку, а в чоловіків — в одній. Словник 3-річної дівчинки утричі більший, ніж у її однолітка-хлопчика. Хлопчики починають говорити пізніше, ніж дівчатка. Тому слова-паразити чоловіки часто вживають, аби подолати мовну незграбність. Як зв"язка: доки він це "бля" скаже, спаде на думку наступне слово, — усміхається.

Самі вживаєте непристойні слова?

— Як і кожна жива людина, емоційно реагую на світ, може й лайка вихопитись. Але грубими словами ніколи нікого не ображала і не вважаю себе тут супервинахідливою. Вважаю, що лаятися матом завжди недоречно. Але водночас, коли людська агресія виходить назовні, то краще дати волю емоціям. Недарма є вислів: "Писком хоч гівно їж, тільки не бий".

Зараз ви читаєте новину «Леся Ставицька уклала словник українських нецензурних слів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода