Студент київського театрального інституту Лесь Т., 22 роки, та студент факультету журналістики В"ячеслав Ч., 22 роки, затіяли грандіозний театральний проект, якого ще не бувало в Україні.
Окрім інших клопотів, пов"язаних з проектом, є й курйозний: обидва хлопці невисокого, негероїчного зросту. Лесь, приміром, носить штани, куплені задешево в "Дитячому світі"! Але обоє дуже честолюбні й обоє хочуть грати у виставі головного героя — Поета з геліконом. Лесь каже Славкові: "Ти ж не вмієш грати на геліконі!" А Славко хитро всміхається: "Є знайомі в опері — позичу гелікон і навчуся!"
Лесь — це Танюк, а Славко — Чорновіл. Усе це справді було 45 років тому. Ця історія є в IV томі творів Танюка (щоденників), недавно виданого "Альтерпресом".
Лесь носить штани, куплені задешево в "Дитячому світі"
Проект, який вони тоді затіяли, — "Патетична соната" Миколи Куліша. П"єса — знищена разом з автором, її відновили майже з нічого. Але постановка з різних причин не вдалася. Через кілька десятиліть за п"єсу взявся театр імені Франка. Олексій Богданович грав там роль, за яку вони колись сперечалися. І ось тепер я спитав 67-річного Танюка, чи бачили вони цю виставу.
— Я — так, Чорновіл — ні. Не мав часу та й охолов до театру!
А тоді шістдесятники ще не охололи до відчайдушних проектів.
Весною 1960 року Лесь Т. пише про свій роман з юною актрисою Інною Буртученко. Він страждає, бо дівчина зорієнтована на російську культуру! А ми знаємо, що влітку того самого року Інна загине на кінозйомках...
Лесь читає вірші якогось Василя, який саме служить в армії, — Стуса! Або Лесеві читає свої вірші смішний хлопчина з Подолу, 14-річний Юрко Рибчинский. Він пише "під Маяковського", й до нього ще ставляться іронічно.
Лесь і Славко — смішні хлопці. Чорновіл: "Коли я стану Першим секретарем ЦК комсомолу, я все переверну!"
Одержав стипендію. Зустрів Параджанова. Пропили все!
Вони — серйозні хлопці. Лесь: "Одержав стипендію. Зустрів Параджанова. Пропили все!" Вони пили, й ще не знали, що Параджанов — великий.
Великі сучасники для них — поки що інші. Тут цікавий набір: Хрущов, Гагарін і Патріс Лумумба. Танюк переписує собі вірші Окуджави, присвячені Лумумбі! Потім цей Окуджава дає у Києві напівлегальний концерт, і Чорновіл діловито-наївно запитує: "А у нас що — такого нема?"
Це те запитання, що його в будь-якій колоніальній країні ставлять собі хлопці, які хочуть, щоб їхня країна була така, як усі. Перечитуючи щоденники, ловиш себе на думці, що Україна й досі ставить собі інфантильні запитання. Минуло 45 літ — а ми все "відроджуємо" та "відкриваємо", замість любити і творити культуру.
Я запитав, що про це нині думає Танюк. Він відповів:
— Читайте наступні томи щоденника, скоро вийде ще два...
6 
1
Коментарі