"Коцюбинському пощастило, що він помер 1913-го"

— Квіти краще жінкам даруйте, а не мені, — 68-річний письменник і видавець Михайло Слабошпицький тримає букет хризантем на сходах столичного Будинку вчителя. 20 жовтня презентував друге видання свого роману "Що записано у книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші". Цьогоріч виповнюється 150 років від дня народження письменника.

— Мій роман із Коцюбинським триває 18 років, — розповідає автор. — Якось друг закинув: а чому б тоді не написати про нього роман? Я тоді сказав, що написати про Коцюбинського неможливо, бо це найзагадковіший український письменник. Він терпіти не міг, коли цікавилися його приватним життям. Видавець просив написати автобіо­графію. А той відбрикувався, бо вважав, що творчість — людям, а життя належить тільки йому. У цій книжці я змусив Коцюбинського написати мемуари. Це псевдомемуари, там є велика доля домислу. Але я спирався на конкретні факти. Прочитав цілу бібліотеку: всі листи Коцюбинського, всі спогади про нього. Уклав словники кожного персонажа. Коцюбинський кував багато нових слів — намагався зробити українську мову європейською. Він вигадав слово "ніщота". Писав про щось: "така ганебна ніщота" — тобто дріб'язок, ніщо. От ми звикли до слова "мрія" — думаємо, що йому 500 років. А це слово створив сучасник Коцюбинського Старицький, доти вживали тільки "мріяти".

— У книжці твоїй найстрашніша правда життя українських родин, — каже зі сцени поет 85-річний Дмитро Павличко. — Коцюбинському пощастило, що він помер 1913-го. Якби дожив до 1918 року, коли син Юрій став червоним командиром і знищив Київ — вмер би від того. Його діти Юрій, Олена і Роман служили комуністичній владі і були цією владою вбиті. Мені подобається фраза Коцюбинського з повісті "Фата Морґана" "взути пана в постоли". Цей роман — образ України, що володіла потенціалом до створення держави тоді, на початку 1920-х. Ми потенціалу не розгубили, бо Майдан 2014 року проходив під цим гаслом: "взути магната Януковича у постоли".

Літературний критик 73-річний Вадим Скуратівський тихо виходить із зали під час виступу Павличка. Тримає нову книжку Слабошпицького.

— Працював у Павличка сім років у журналі "Всесвіт". Потім звільнив мене за український буржуазний націоналізм за статтю про Шевченка. Тепер, коли він б'є патріотичні тулумбаси, мені трохи незручно. У тій статті про Шевченка я написав, що вся світова література творилася панством. Вони не могли написати про те, що Шевченко, бо він народився у пеклі. З його появою саме пекло заговорило. У своєму романі Слабошпицький пише про українські поразки. Знаючи історію Юрія Коцюбинського, який став червоним командиром, кожен українець має задуматися, як діяти. Кажуть, що вулицю Юрія Коцюбинського хочуть перейменувати на Винниченка. Уявляю, як Винниченко гладить малого Юрія по голові, потім вони сварилися і мирилися. Я проти таких перейменувань, бо поразки треба особливо добре пам'ятати, щоб не повторити.

Книжка вийшла у видавництві "Ярославів Вал". Коштує 110 грн.

×