69-річний Юрій Іллєнко зустрів нас удома в синіх спортивних штанах і синій футболці. Міцно тримав на повідку величезного ротвейлера на кличку Орсан, який погрозливо гавкав. Повідомив, що колись пес важив 80 кг. Та якось, зважуючись, поламав ваги, і скільки тепер у ньому живої маси — хазяїн не знає.
— Я назвав його на честь Орсана Велса (оперна "зірка". — "ГПУ"), — пояснив Іллєнко.
Собака швидко втратив до нас інтерес і мирно почимчикував на кухню, звідки доносилися запахи печені.
Ми розмовляли у кабінеті Юрія Іллєнка. Він сидів за столом, на якому лежали ноутбук і статут Консервативної партії. За спиною режисера, на стелажах, вишикувалися шеренги книг. Майже під стелею висіли картини, які Іллєнко малює сам. Кожна друга — портрет дружини, актриси Людмили Єфименко, 54 роки.
Ще у вересні Юрія Іллєнка назвали лауреатом Довженківської премії. Але церемонії нагородження досі не було.
— Ця премія навіть для мене — загадка, — засміявся Іллєнко. — Ювілей у мене лише наступного року. Жодного нового фільму я також не показав. Може, вони думають, що я вже помер?
Мені розповіли, що у Кабміні зникли мої документи, — продовжив він. — Знайти їх не могли два місяці. Все це нагадує мені оповідання Гоголя про свиню, яка з'їла папери. Зараз, слава Богу, все знайшлося.
Цікавлюся, на що пан Юрій витратить 50 тис. грн преміальних.
— У мене двоє синів-студентів, дружина зараз не працює, — зітхає він. — А ще програв суд радникові президента Івану Гаврилюку. Бо назвав те, що відбувається на кіностудії, його особистим "бізнесом". Мушу сплатити Гаврилюку чотири тисячі гривень.
Раніше у Іллєнка були непорозуміння і з Шевченківською премією.
Вперше в радянському кінематографі головним героєм там був вояк УПА
— Мені хотіли дати її як автору фільму "Лебедине озеро. Зона", — пояснив він. — Та в останній момент зняли кандидатуру з обговорення, після смерті Сергія Параджанова. Премію присудили йому. А мене згадали як оператора його фільму "Тіні забутих предків". Я від премії відмовився, бо не хотів отримувати її за фільм, який зняв 20 років тому.
Ви завжди знімали всупереч владі...
— Люди, які раніше керували кіно, насправді завжди розуміли, що Іллєнка треба фінансувати. Колись "Білий птах з чорною ознакою" назвали найшкідливішим фільмом, який взагалі будь-коли з'являвся в Україні. Вперше в радянському кінематографі головним героєм там був вояк УПА. Тодішньому першому секретареві ЦК КПУ Петру Шелесту, який передбачав можливі наслідки, вдалося відправити стрічку на Московський кінофестиваль. А там фільм отримав Гран-прі! Однак невдовзі Шелеста таки зняли, — вдарився у спогади Іллєнко.
Ви "воюєте" з владою і нині?
— Я ображений, що фільм "Тарас Бульба" буде знімати польський єврей Єжи Гоффман, — підвищив голос пан Юрій. — Режисер, який зараз робить фільм на замовлення Кучми і на гроші Пінчука, — розпалився Іллєнко. — Ще образливіше, що в ролі Бульби зніматиметься Жерар Депардьє. Я не вірю, що наші молоді режисери не можуть зняти "Тараса Бульбу". Вони безробітні, микаються по телеканалах, їздять заробляти до Москви. От хоч би призер Берлінського кінофестивалю Тарас Томенко, чи цьогорічний каннський лауреат Ігор Стрембіцький. Якщо цей Гоффман зніматиме "Тараса Бульбу", я оголошу голодування, — Іллєнко войовниче трусонув газетою, яку ми йому принесли. — Або я помру, або він не зніме цей фільм.
А у Голлівуд вас не кликали? — змінюю тему.
— Запрошували двічі. Спочатку як оператора "Тіней забутих предків", а потім — "Білого птаха з чорною ознакою". Два американських продюсери в американській амбасаді у Бєлграді передали мені готовий контракт. Вони витиснули б із мене все, що я вмію. Я став би мільйонером... Та якби я поїхав у Голлівуд, двоє моїх братів із кіностудії імені Довженка поїхали б до Мордовії — валити сосни.
Яка з ваших мрій збулася?
— Я хотів стати архітектором. І от недавно сам збудував собі дачу під Каневом.
2 
1
Коментарі