— Український гумор — це сміх скрізь сльози, — каже київська перекладачка 55-річна Ніна Ткаченко. 1 квітня вона прийшла до столичного Будинку архітектора на відкриття виставки карикатуристів клубу "Архігум". Група виникла 30 років тому в Києві. 70 робіт представили у холі.
Ніна Ткаченко протискається крізь натовп до робіт голови клубу Віктора Кудіна. Називає себе його шанувальницею. Зупиняється біля карикатури, де стара згорблена жінка зашиває шкарпетки на ногах вішальника.
— Її син повісився через злидні. Видно тільки його ноги в дірявих шкарпетках. Але мати хоче це прикрити. Думає, якщо заштопає ту дірку, буде менш незручно перед людьми. А те, що син повісився, вона вже забула, — жінка відкидає з очей білявий чубчик. — Днями в нас гостював знайомий із Ліверпуля. Подарували йому каталог "Архігуму". Він подивився і сказав, що наш гумор цікавіший за "тонкий британський". Українці найбільше сміються над собою. Наш герой — козак Мамай, який сидить під дубом. Він гультіпака, може проміняти жінку на тютюн та люльку, може бути необачний. Але він герой і йому все пробачають.
Жінка тримає книжку Антіна Мухарського "Доба. Сповідь молодого "бандерівця". Хоче її подарувати улюбленому художнику.
— Водночас ми не любимо, коли глузують із нас. Я перекладаю з трьох мов. Коли чую, як іноземці між собою насміхаються з українців, це мене дуже ображає. Чехи мають багато гумору, й часто він спрямований на інші нації. Це ознака психології малого народу, який легко образити. Для них гумор — це зброя і спосіб атаки. Як на мене, не вміють жартувати росіяни, не мають доброго гумору, як ми. Навіть подивитися на їхню літературу: Чехов писав, що "Чайка" — це комедія. Але веселого там нічого немає. То трагедія, де життя насміхається з людей.
Новоприбулі гості з квітами йдуть вітатися з Віктором Кудіним. Підносять йому альбоми для автографів. Художник має довге волосся з сивиною, на шиї пов'язав чорний шарф, на щоці — слід від червоної помади.
— Виставка мала бути поверхом вище, де ми їх робили споконвіку. Але там донецькі художники приїхали, — Віктор Кудін розвертається, щоб потиснути руку знайомому. — Карикатура — це не пейзаж, який можна намалювати для душі. Вона з'являється з душі. Це як нарив, що мусить прорвати, вилізти. Тому, коли художнику вдається намалювати те, що прориває, це абсолютне щастя і задоволення. Я б сказав — творчий оргазм.
— Сколько можно хвалить свои карикатуры, — ззаду підходить санкт-петербурзький карикатурист Василь Александров і обіймає Кудіна за плечі. — Карикатурист завжди на барикадах. До 1990 року було дуже цікаво працювати — стільки тем, боротьба із системою. Потім барикади зникли, не стало з ким боротися. Тому кілька років ми не знали, що робити. Так і не кожен знайшов свою тему досі.
46 країн світу відзначили художників київського клубу "Архігум". На міжнародних конкурсах карикатури кияни перемагали понад тисячу разів. Ювілейна виставка їхніх робіт триватиме до 20 квітня.
2 
1
Коментарі