21 червня у селі Теліжинці Тетіївського району на Київщині поховали поета і політика Івана Драча. Помер у вівторок у столичній лікарні "Феофанія" на 82-му році. Мав хворі легені. Раніше переніс серцевий напад.
— За п'ять днів до смерті Івану Федоровичу було важко дихати: в носі мав трубки, через які заганяли в легені кисень. Говорив про недописані сценарії фільмів і просив привезти щось цікаве почитати, — розповідає літературознавець, колишній віце-прем'єр 77-річний Микола Жулинський. — Раніше часто прогулювалися з ним по Кончі-Озерній, де він жив. Ходив повільно, був зосереджений. Своїм величезним лобом і мудрістю нагадував Сократа. Завжди тримав собак — любив вівчарок. Зараз у його дворі пишно зацвів жасмин, а біля воріт чекає пес Бруно.
Іван Драч народився у Теліжинцях. Після школи викладав російську мову й літературу в сусідньому селі Дзвеняче. Закінчив Київський університет ім. Тараса Шевченка.
Працював у редакції газети "Літературна Україна". Закінчив Вищі сценарні курси в Москві, був сценаристом на кіностудії ім. Олександра Довженка в Києві.
Під час прем'єри стрічки Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у столичному кінотеатрі "Україна" 1965-го долучився до протесту проти хвилі політичних арештів. За рік розкаявся. Присвятив кілька віршів Леніну й Комуністичній партії. Майже 30 років був її членом. 1983-го отримав Державну премію СРСР за збірку "Зеленые врата".
— Коли мені казали, що для виходу книжки треба дати вірш про Леніна, я писав його на коліні за дві секунди, — казав кілька років тому. — Інакше тоді не можна було вижити. Часом тепер це мені псує життя, коли нагадують.
З початком перебудови відновив контакти з дисидентами. 1989-го очолив Народний рух України.
— Тоді Іван був знаменом: люди його знали і любили, а влада — ненавиділа і боялася, — каже письменник 75-річний Володимир Яворівський. Був одним із заступників Драча. — На другий термін не переобрали, бо не всіх задовольняла його робота. Відновлення української державності — це найбільше політичне досягнення, до якого Драч був причетний. Він агітував за незалежну Україну. Робив це і на Донбасі.
1990 року Іван Драч став народним депутатом. У Верховну Раду обирався тричі. Востаннє — 2002-го за списком "Нашої України".
— Іван Федорович завжди мав контакт із владою, — розповідає письменник та історик Роман Коваль, 59 років. — Але використовував це на благо країни, а не для власного збагачення — маєтків він не нажив. Ставши депутатом, залишився людиною — доступною, готовою допомогти. Щоразу перший вітав мене з Новим роком, а на заходи за моєю участю приходив без запрошення.
Як поет Драч дебютував 1961-го в газеті "Літературна Україна" з поемою-трагедією "Ніж у сонці". Видав 20 збірок. За книжку "Корінь і крона" 1975 року отримав Шевченківську премію.
— Мої досягнення в поезії — це 5–10 віршів, які залишаться після мене. Цього досить, — казав. — Якщо покладу їх поряд із текстами будь-яких інших поетів, не зостануся непоміченим.
— Коли вчився на першому курсі університету, побачив у "Літературний Україні" портрет красивого вже лисуватого хлопця на всю сторінку. І заголовок "Ніж у сонці", — згадує Володимир Яворівський. — Для нас, вихованих на ботанічній поезії з соловейками, це було нове відчуття світу, масштаб і космічність. Драч став лідером покоління, яке повернуло українську літературу з хуторянського, ліричного начала обличчям до Європи — з раціоналізмом, оригінальністю думки. Він швидко здобув популярність.
За сценаріями Івана Драча режисер Юрій Іллєнко зняв фільм "Криниця для спраглих", Леонід Осика — "Камінний хрест", Борис Івченко — "Пропала грамота".
З дружиною Марією Михайлівною мали двох дітей і трьох онуків. Син Максим був лікарем. Помер 2009-го після черепно-мозкової травми, яку отримав за нез'ясованих обставин. Донька Мар'яна живе у чеській Празі, очолює українську службу "Радіо Свобода".
— Останнім часом у телефонних розмовах Іван Федорович називав себе старим дідом, — каже Роман Коваль. — Казав, що погано почувається. Багато років доглядав за тяжко хворою дружиною. Замість написання віршів займався домашньою роботою.
1 
1
Коментарі