Четвер, 19 червня 2008 20:06

Ігор Бєлов не осилив поезії Ігоря Римарука

  Ігор Бєлов: ”Почав читати книжки українською, хоча мови геть не знав. Виявилося, що велика, але маловідома мені література існує просто під боком”
Ігор Бєлов: ”Почав читати книжки українською, хоча мови геть не знав. Виявилося, що велика, але маловідома мені література існує просто під боком”

Із російським поетом та перекладачем Ігорем Бєловим, 33 роки, домовилися зустрітися на вечірці україно-російсько-білоруської поезії, що відбувалася на поетичному фестивалі "Київські лаври" наприкінці травня. Ігор мав читати переклади російською віршів Сергія Жадана та Галини Крук. Та за день до приїзду повідомив, що мусить терміново летіти до Фінляндії на конференцію, тому до Києва не встигає. Вирішуємо робити інтерв"ю телефоном.

Освіти філолога ти не маєш, читати й писати українською не вмієш, проте твори наших письменників перекладаєш. Як так сталося?

— Українська література звалилася мені на голову декілька років тому. Знайомий філолог дав почитати роман "Депеш Мод" Сергія Жадана. У книжці не було вказано, що то переклад з української. Тому я вирішив, що Жадан живе собі в Харкові й пише російською. Коли з"ясував, що це не так, подумав: "Нічого собі, така класна книжка, а українською". Приблизно тоді ж на поетичному фестивалі вперше почув, як звучить українська поезія — виступала Галина Крук. Був у захваті. Почав читати книжки українською, хоча мови геть не знав. Виявилося, що велика, але маловідома мені література існує просто під боком. А перекладати почав, бо все ж хотілося читати цих авторів рідною мовою.

Чим різняться сучасні російська й українська літератури?

— Російська література взагалі відрізняється від усієї світової. Нині у світі модно писати верлібри — неримовану поезію. У нас нарівні з цією тенденцією існує й інша — багато хто продовжує створювати й римовані "пушкінські" вірші. Між цими двома таборами є постійне протистояння, на яке часом просто смішно дивитися. Щодо українців, то вони насамперед відрізняються вибуховим темпераментом, а ваші молоді поети — взагалі буйні. У нас на деяких поетичних фестивалях часто бачу одну картину: стоїть хлопчик чи дівчинка з кипою паперів у руках і бубонить собі щось під ніс. Українці на подібних заходах влаштовують якесь божевільне шоу.

Були вірші, які ви не змогли перекласти?

— Не осилив поезії Ігоря Римарука. Я навіть не знав, з якого боку за ті вірші взятися. Там все дуже образно, складна гра зі словами та сенсами. Щоб усе це так само майстерно передати в перекладі, треба добряче поламати голову. Мені не вистачило часу і терпіння. Важко давалися вірші Остапа Славинського. Та з ним таки впорався.

Із Андруховичем вигадували, як російською перекласти слово "кохатися"

Радитеся з авторами щодо перекладу їхніх творів?

— Найчастіше раджуся щодо свого "свавілля" в перекладі. Адже дослівно ніколи нічого не перекладеш. Якось із Андруховичем вигадували, як російською перекласти слово "кохатися". Точного відповідника в нас немає. Сказати "любить" — надто платонічно, "трахаться" — дуже грубо. Врешті зійшлися на фразі "заниматься любовью", хоча це теж не зовсім те. А при перекладі фрази "терористи теж мають рацію" в тексті Галини Крук зникає гра слів: коли можна бути правим і водночас мати електроприлад. У поезії тієї ж Крук українське прізвище "Федечко" довелося замінити на нейтральне "Федоренко", бо російською воно геть не звучало би.

Чи чули відгуки про нашу літературу від російських читачів?

— Росіян пре українська література. Хоча є й поодинокі казуси. Знайомий звинуватив мене в "увлечении сомнительной идеологией" та непатріотичності, коли прочитав переклад жаданівського іронічного вірша "Лукойл" про "региональных представителей российских нефтяных компаний". А за переклад поезії Галини Крук мене обізвали фашистом. Там розповідається, як у гості до ліричної героїні приходить чеченка-смертниця й жінки розмовляють про життя. Мене часто запитували, як я міг перекласти такий антиросійський твір.

Чи змінилося ставлення російських читачів до українських письменників за останні роки?

— Часом складається враження, що в Росії взагалі мода на українську культуру, особливо після помаранчевої революції. Впевнений, що багато моїх співвітчизників дивляться новини на ТБ і з заздрістю думають: "Блін, а от ми так не можемо". У вашому суспільстві є драйв та кипіння, яких бракує нам. Для росіян українська література поки що екзотика. Тому попит є, людям цікаво. Крім того, від своїх авторів ми трохи стомилися, знаємо, чого від них очікувати.

Але від російських політиків чи журналістів нерідко чути, що, мовляв, українську літературу як не читали в Росії, так і не читатимуть, бо вона нікому не цікава.

— Говорити про те, що російських письменників у Росії читають усі — від петеушника до академіка, а українських не знають і не читають — це обманювати самих себе. Просто Україна масово не виробляє літературну попсу — детективи і дамські романи, якими у нас знічев"я зачитується вся країна. Якщо дивитися на це лише так — то звісно, українського автора в нас не читають, так само як і нормального російського.

Зараз ви читаєте новину «Ігор Бєлов не осилив поезії Ігоря Римарука». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода