18 діячів культури увійшли до нового складу комітету з Національної премії ім. Тараса Шевченка. Головою призначили журналіста, телеведучого й письменника 64-річного Юрія Макарова. Його заступницею — літературознавицю Тамару Гундорову, 64 роки.
— Отримав безліч привітань і побажань плідної роботи, — каже Макаров. — Розглядаю це як продовження тривалого змагання двох Україн — архаїчної й модерної.
— Склад нового комітету не викликає в мене нарікань, — говорить письменник і сценарист Тарас Антипович, 41 рік. — Це осучаснення Шевченківської премії. Її апарат омолоджують — і це абсолютно нормально. Добре, що склад змінили на осіб, які не викликають у культурному середовищі ні сарказму, ні іронії. Можна сподіватися, що вони з новими підходами спрацюють у плюс для премії. Там авторитетні люди, інтелектуали. Юрій Макаров — як телевізійник був пов'язаний із культурою. Кінокритик Володимир Войтенко. Римма Зюбіна — яскрава актриса театру й кіно з адекватною позицією. Літературознавиця й перекладачка Ірина Славінська.
Є думка, що Шевченківська премія — це спадок радянської епохи. Але водночас визнання митців на державному рівні потрібне.
— Така нагорода має право на існування. Особливо в нашій ситуації. В Україні немає авторитетних приватних премій, як Нобелівська чи Пулітцерівська, створених фондами імені їхніх засновників. Тому державна повинна бути. Інша річ, що її треба якось оновлювати, вдосконалювати.
Премія і втрачає, і набуває репутацію завдяки самим лауреатам. У Шевченківки, наприклад, це були якісь спілчанські діячі, не присутні в сучасному літературному процесі.
Хоча якраз в останні роки в мене особливих нарікань не було. Нагороду отримали гідні люди. Зокрема, письменниця Оксана Забужко, поет і видавець Іван Малкович. Вони є стовпами культури, літературного й видавничого процесу. Тобто премія у такий спосіб підняла своє значення.
Якщо згадати Пулітцерівську премію, вона авторитетна в США, але в неї теж були репутаційні проблеми. 1932-го її отримав американський журналіст Волтер Дюранті за серію репортажів із СРСР, в якій заперечував Голодомор. Повторював радянську пропаганду, коли в Україні мерли люди мільйонами. І був валлійський журналіст Ґарет Джонс, фільм про якого вийшов у прокат минулого місяця. Писав правду про штучний голод. Коли істина вийшла назовні, був скандал. Але це не означає, що премію треба було знищити, закрити. Вона залишається авторитетною.
Навіть скандали не заважають таким великим нагородам.
— Якщо ці проколи не системні, тоді все нормально.
Шевченківська премія потрібна як елемент популяризації читання, як рекомендація, знак якості на творах мистецтва. Думаю, її треба потроху модернізувати.
Що дратувало в ній, як і в багатьох інших — її давали, дочекавшись, коли лауреату 70–80 років. Мовляв, наче за вислугу років діячам, які на схилі літ й не активні творчо. Але в них є доробок і їм треба до ювілею підкинути.
Потрібно, щоб нагорода працювала на рекламу авторів. З другого боку, нею мають відзначати відомих — за значний культурний внесок.
У нас є актуальний Сергій Жадан. Збирає великі зали, говорить від імені нинішніх поколінь, переріс статус літератора, став громадським діячем, має авторитет. Хоч йому 45 років, але цілком заслуговує на Шевченківську премію.
Останніми роками ця нагорода більше відображає досягнення мистецького процесу?
— Так. Хоча маю свої симпатії, тому в мене багато розчарувань. Наприклад, гурт "Кому вниз", що створив монументальний епічний рок. Частково пише композиції на слова Тараса Шевченка. Це прозвучало дуже круто ще в 1990-х. Не розумію, як вони досі не отримали Шевченківську премію. Їх висували 2007 року, але провалили.
Попередній склад Шевченківського комітету працював із грудня 2016-го до листопада 2019 року. Його головою був письменник 85-річний Юрій Щербак.
2 
1
Коментарі