Женя Гапчинська, 31 рік, — ілюстратор книжки Івана Малковича "Ліза та її сни". На останньому Львівському форумі видавців її визнали найкращою дитячою книжкою 2005 року.
З Євгенією, тендітною жінкою, схожою на дівчинку, ми зустрілись у Музеї російського мистецтва в Києві, на її виставці. Привітне обличчя без косметики, на голові — обруч із чорним оксамитовим бантиком. Джинси — в метеликах. Ця художниця любить малювати пухких ангелів і барокових чоловічків.
На виставці була лише одна ілюстрація з "Лізи..." — "Ліза і Сальвадор Далі". На ній дівчинка торкається незвичайних вусів Далі. Ще одне полотно — "Ліза і Ботічеллі" — висить у майстерні художниці. А решта 12 уже продані.
З класиків люблю лише Веласкеса та Рембрандта
— Два роки тому віденський музей "Альбертіна" замовив у мене серію з 14 робіт, — розповідає художниця історію своєї книжки. — На них дівчинка Альбертіна подорожувала в часі, відвідуючи майстерні знаменитих художників — Рафаеля, Брейгеля, Пікассо, Ван Гога. Зобразила я свою героїню і в образі Венери Боттічеллі. Якось мої роботи побачив Іван Малкович, директор видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". І захотів зробити книжку. Отримав дозвіл із Відня, відібрав 12 картин... А ще загадав зобразити Лізу з українським художником Казимиром Малевичем, автором "Чорного квадрата". Текст книжки написав сам Малкович. Альбертіну він перейменував на Лізу.
Женя розповіла, що коли книжка була майже готова, видавець попросив переробити картину "Ліза і Сальвадор Далі".
— Іван твердив, що на всіх картинах у центрі — дівчинка. А тут око ріже обличчя художника, — розповідає вона. — Та я переробляти відмовилася. Адже Далі був таким епатажним чоловіком!.. Врешті-решт Іван поступився.
Ми розглядаємо виставку. На ній 97 робіт — усе, що створила художниця за останній рік. Одна картина нагадує "Інфанту Маргариту" Веласкеса.
— Це освідчення Веласкесу, — зізнається художниця. — З класиків люблю лише його та Рембрандта. Є й робота, присвячена моїй 12-річній доньці Насті — "Колекція жуків". Вона у мене трудівниця, має безліч захоплень — то вишиває, то робить стінгазету, то висаджує на вікні цибулю, — пояснює Женя.
На одній картині я налічила кільканадцять годинників. Поцікавилася, чи є в цьому щось символічне.
— Це нічого не означає, — запевнює художниця. — Я не з тих митців, які придумують концепції. Просто малюю красиві речі.
Манікюр робила
за 20 гривень
Усі роботи художниці — в розкішних рамах.
— Мені не шкода грошей на дороге оформлення, — сміючись, пояснює вона.
Жартома Гапчинська називає себе "постачальником щастя". Але каже, що стала ним не одразу. Свій стиль не виробляла спеціально, але дуже втомилася від суворої "рєпінської" манери, якої її навчали в Харківському художньому інституті.
— Я зненавиділа інститут і, захистившись, не малювала два роки, — зітхає. — Але згодом якось самі почали з"являтися всі ці "чудики".
Вона зізнається, що довго не вдавалося малярством заробити собі на життя.
— З чоловіком Дмитром, теж художником, були на межі бідності. Майже голодували. Це було як у дешевому слізливому серіалі, — ділиться Женя.
Щоб вижити, пішла на курси манікюру. Робила його за 20 грн. Але в перукарню її не взяли, тож довелося змінити й цей фах.
Аби працювати в рекламному агентстві, закінчила комп"ютерні курси. Врешті сім"я вирішила переїхати з Харкова до столиці. У Києві Євгенія працювала менеджером у фірмі, яка торгувала пластиком. Стала навіть заступником директора.
— Але робота мене не радувала, — каже вона.
Для мене худа дитина — це хвора дитина
Зрештою Гапчинська стала куратором у художній галереї "Срібні дзвони". Знову почала малювати. Першою роботою був маленький ельф. Його купила жінка, яка потім стала її доброю подругою. Вона й порадила купити студію — в кредит. Тепер це відома майстерня на Горького, 41. А чоловік Євгенії, Дмитро Гапчинський, 33 роки, "перекваліфікувався" на арт-менеджера власної дружини.
Нині художниця, знову з Малковичем, готує нову книжку — про маленького Моцарта.
— Іван за першою освітою — скрипаль, — пояснює вона. — А Моцарт його улюблений композитор.
Вона розповіла, що Малкович довго обдумує кожну книжку, радиться з багатьма людьми. А вона, навпаки, малює швидко й потім уже не переробляє. Якось, коли Гапчинська ще торгувала пластиком, Малкович запропонував їй проілюструвати книжку про ангела. Та тоді вони згоди не дійшли.
— Іван переконував, що ангел має бути худішим, — сміється Євгенія. — А в мене рука не піднімалася зробити його таким. Для мене худа дитина — це хвора дитина... Але у нас добрі взаємини. Якщо не бачимося п"ять днів, починаємо нудьгувати.
2 
1
Коментарі