— Це вже мій третій фільм про президента Росії, — каже режисер 55-річний Віталій Манський.
Презентує в Києві документальну стрічку "Свідки Путіна".
У картині використав архівні кадри. Показує один рік від 31 грудня 1999 року, коли перший президент РФ Борис Єльцин пішов у відставку і передав тодішньому прем'єру свої обов'язки. 25 березня 2000-го Володимира Путіна обрали президентом.
— 1999 року я працював керівником служби виробництва і показу документальних програм на каналі РТР, — продовжує Манський. — Коли дізнався про наступника Єльцина, вирішив запустити про нього фільм. Ні з ким не погоджуючи, що тоді було можливо. Спілкувався з тими, хто знав його раніше. Наприклад, зі шкільною вчителькою Вірою Гулевич. Путін запросив мене до президентського кабінету дізнатися, який фільм роблю. Дав контакти потрібних людей. Зрештою я зняв "Путін. Високосний рік" про перший рік президентства. Телевізійна прем'єра відбулася 12 червня 2001-го на державному телебаченні. В національне свято, День незалежності Росії, незрозуміло від кого. Мені не соромно конкретно за те кіно. Не було фільму про діючого президента радянської чи російської держави такого ступеня відкритості та іронії.
Фільм "Свідки Путіна" зробив, щоб самому розібратися, що сталося. Поглянути на ті події через 20 років з іншого ракурсу.
Віталій Манський народився у Львові. 1990-го закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії в Москві. 2014-го емігрував із Росії в Латвію.
— При першій зустрічі Путін справив на мене приємне враження. Викликав симпатію. Після виборів усе кардинально змінилося. Хоча зовнішньо все залишилося так само. Люди навколо Путіна були непомітні, ховалися від камери. Несподівано відчули себе господарями. А сильний телеканал НТВ знищили за чотири місяці. На Заході, в країнах старої демократії, глядачів шокував мій фільм. Для них це як серіал "Картковий будинок". Тільки документальний і з реальними персонажами. Головний герой — президент Росії Путін — картину дивився, але його реакцію не знаю.
У мене з героєм були довірчі стосунки. Хоча він знав, що я не його прибічник, за нього не голосував. Він не вміє спілкуватися з людьми. Не публічний, закомплексований, боязкий. Але в деяких розмовах мені вдалося його розкрити. Наприклад, в епізоді з гімном. До 2000 року офіційним гімном РФ була "Патріотична пісня" на музику Глінки. Після обрання президентом Володимира Путіна новим затвердили "Росія, велика наша держава". Базується на радянському варіанті. Слова переписували Сергій Михалков і його син. Я не розумів, навіщо повертати радянський гімн. Тоді Путін викликав мене до свого кабінету. Я взяв камеру. Він намагався мене переконати, що це підвищить довіру населення. Багато хто ностальгує за минулим. І підтримка народу дасть можливість проводити реформи.
Коли почала визрівати ситуація з Україною, я до останнього не міг цього уявити. Тому наш від'їзд із дружиною з Росії був моментальний. Як тільки побачили по телебаченню голосування Ради Федерацій про використання військ. Це предтеча анексії Криму.
У радянські часи був чудовий анекдот: ніч на російсько-українському кордоні пройшла без пригод. Ми всі сміялися, бо це було парадоксально, неможливо.
Фільм "Свідки Путіна" йтиме в столичному кінотеатрі "Жовтень" до середини січня 2020 року.
— Ми зробили у фільмі тільки одну правку для прокату, — каже директорка столичного "Жовтня" Людмила Горделадзе. — Розмили обличчя Микити Михалкова. Він у списку осіб, які являють загрозу для національної безпеки України.
4 
35413
Коментарі