За унікальну техніку гри джазового гітариста Енвера Ізмайлова, 50 років, називають "дворуким". Це він вигадав прийом, коли пальці обох рук лежать на грифі, наче на клавіатурі фортепіано, а звук видобувають не ударом чи щипком, а швидким притискуванням струн. Такий спосіб назвали теппінг.
Енвер живе у Криму, в колгоспі "Ленінський заповіт". До Києва він завітав на кілька днів: дав два концерти, попрацював у студії і навідався до Будинку кіно, на прем"єру фільму про себе — "З найкращими побажаннями. Енвер".
Ми зустрілися в клубі "Бочка" під час саундчеку — репетиції перед концертом. Репетицію знімали для якогось глянцевого журналу. Ізмайлову це не подобалося — заважало світло юпітерів. Дратувало й те, що його фотографують у буденному одязі — голубих джинсах, зеленому светрі та плетеній пов"язці на голові. Коли саундчек скінчився, Енвер запросив мене за столик і замовив каву.
— Зарубіжні видання досі називають мене "узбецьким музикантом", — скаржиться він. — Тому на гастролях увесь час наголошую, що я — з України.
Зарубіжні видання досі називають мене "узбецьким музикантом"
Народився він у Фергані. Туди 1944 року депортували його батьків — кримських татар. У місцевому музучилищі не було класу гітари чи домри — близького до гітари народного інструменту, тож Ізмайлов пішов на фагот. Але спочатку обрав професію газозварювальника. Закінчив ПТУ і якийсь час працював на будівництві.
— Я пишаюся своїм 4-м розрядом у "трудовій книжці". Адже дехто думає, що музикант — це той, хто більше нічого не вміє, — сміється.
— А хто забиває цвяхи у вашому домі? — питаю.
— Дружина, коли мене нема, — відказує Енвер, поправляючи пальцем окуляри.
До Криму музикант переїхав наприкінці 80-х. Узбекистан тоді був на межі громадянської війни.
— Всі неузбеки тікали, — згадує. — Я вирішив повернутися на батьківщину предків. Кілька разів приїжджав до Криму, шукав роботу, помешкання, але нічого не виходило. Тоді дуже зросли ціни на житло. Дешевий будинок можна було купити тільки десь в глушині. А тут у колгоспі саме шукали викладача музики й обіцяли службову квартиру. Я погодився: займався з дітками в ансамблі. А перший мій сольний проект викликав у Криму шок! Такої музики тут раніше не чули. Якийсь старий підійшов після виступу і, плескаючи по плечу, порадив: "Ти молодець, тобі на весіллях треба грати". В його вустах це лунало як найвища похвала.
Ізмайлов і справді починав грати в Узбекистані на татарських і узбецьких весіллях. Його запрошували бідні люди, що не мали змоги найняти повноцінний ансамбль. Відтоді його гітара звучить то як узбецький дутар, то як турецький уд, то як старовинна лютня.
Недавно Енвер звів власний будинок у Криму. Має господарство — великий сад, курей, пса Малиша. "Завідує" цим його дружина Медіє, 45 років. У саду Ізмайлових ростуть вишні, черешні, яблуні, айва.
Я виступав у маленькому джаз-клубі: народ там сидів, їв, пив
— Удома я буваю рідко, — каже музикант. — Валяюся перед телевізором, дивлюся переважно "Діскавері"...
Ізмайлов має двох доньок. Старша, 24-річна Леніє, — джазова співачка, часто виступає з батьком. А 22-річна Гульміра народила Енверові онука.
— Її ім"я по-татарськи означає "квітка миру", — каже він.
В Україні Ізмайлов виступає нечасто. Зате частий гість на фестивалях в Німеччині, Швейцарії, Франції.
Веде майстер-класи за кордоном. Читає лекції у мистецькій академії в Гельсінкі та консерваторії Кишинева. Розповідаючи про свій перший виступ за кордоном, Енвер розсміявся.
— Це було у Фінляндії. Дуже хвилювався. Концерт випав на мій день народження. Я нафантазував, як мене слухатимуть меломани. Виступав у маленькому джаз-клубі: народ там сидів, їв, пив... А наступний концерт був під супермаркетом... Поставили підсилювач і кажуть: "Грай!" Акустика жахлива, слухачів нема, покупці уваги не звертають. За контрактом мав грати 50 хвилин. Взяв інструмент, заплющив очі... Тут підбігає директриса, не можу зрозуміти — що вона хоче. Виявилося — щоб я зменшив звук. Тепер на такі концерти нізащо не погодився б! — вигукує із запалом.
Він хвалиться, що записав із Валерієм Вітром, одним із засновників "Кобзи", пісню "Стоїть гора високая". А з львів"янином Мироном Блощищаком виконуватиме українську музику на кримсько-татарських інструментах. А тоді на сопілках і флоярі зіграють татарську музику...
До нього підходить працівник клубу з маркером у руці. Просить написати щось на стіні. Ізмайлов стає на стілець і аж під стелею виводить: "Всем желаю счастья, здоровья, успехов и мирного неба над нашей Украиной".
1955 — народився у Фергані в Узбекистані
1979 — закінчив ферганську музичну школу за класом фагота
1980 — одружився з Медіє
1981 — народилася донька Леніє
1983 — народилася донька Гульміра
1989 — переїхав жити до Криму
1993 — отримав звання заслуженого артиста України
1995 — гран-прі на конкурсі гітаристів у Лозанні
2 
1
Коментарі