Довгий шлях повернення з війни має пройти все суспільство

— В українців украй коротка, а часто й вибіркова пам'ять. Тому цей фільм дуже потрібний і важливий, — каже літературознавиця Інга Кейван, 44 роки.

У чернівецькому мистецькому центрі ім. Івана Миколайчука показали документальну картину "Небесний координатор". Її зняв учасник російсько-української війни Євген Трегубов у пам'ять про свого побратима, засновника аеророзвідки Володимира Кочеткова-Сукача. Він підірвався на розтяжці 15 березня 2015 року.

— В "Небесному координаторі" лінійна послідовність подій, — продовжує Кейван. — Фільм не просто про історію нашої аеророзвідки та її заснов­ника. Режисер вибудовує причинно-наслідковий ланцюг. Показує мотивацію головного героя і всіх тих, хто воював чи продовжує воювати. Починається все з побиття студентів на Майдані. Здоровенні бугаї у спецкостюмах, шоломах із забралами не просто відтягують дітей. А з садистською насолодою дубасять їх, ловлять, валять на землю і цілеспрямовано копають масивними черевиками. Це був початок війни, що триває досі. На показі були ровесники тих дітей, над якими 2013-го чинили розправу "беркутівці". Студенти, як я зрозуміла. Багато з них вийшли. Не беруся їх засуджувати. Комусь, можливо, було важко емоційно-психологічно, комусь непросто сприймати такий обсяг специфічної інформації. Комусь просто не вистачило терпіння.

Але гадаю, що байдужих серед них не було. Вони ще діти. І з ними потрібно говорити, пояснювати. Важливо не забувати, що це травмоване війною покоління — кожен по-своєму. З цими травмами ніхто не працює. Це ще довго вилазитиме боком. А вони ростуть із війною. Війною, яка не в ­якійсь­­ одній частині країни, а всюди. І в житті цих дітей. Вже сім років мій син зі своїм батьком спілкується переважно телефоном. І не завжди можна. Коли я дивилася фільм, згадала, як зимовим вечором 2015-го почула в телефоні: "Ми вийшли". Це про Дебальцеве. І як до того моменту син, якому тоді саме виповнилося 10, уночі кричав і кидався захищати батька уявною шаблею. Ми йому нічого не казали, але він все знав, просто знав. Коли я починала говорити про свої враження, не думала, що це буде саме про дітей. На яких я спочатку трохи гнівалася, але швидко отямилася. Впевнена, що режисер також поставився з розумінням до того, що частина молоді вийшла.

З ними треба багато говорити спокійно, нарівні — вони це цінують. І чують.

Довгий шлях повернення з війни має пройти все українське суспільство.

Фільм "Небесний координатор" — це кілька впевнених і цілеспрямованих кроків на цьому шляху. Бо робота над травмою — справа колективна. Починається вона з вимовляння. Безпосередньо пов'язані з воєнними подіями люди промовляють ось у такий спосіб. Це потрібно не лише їм, а й всьому суспільству. Вони нагадали про те, як все починалося, як воно там, під прицілами. Розповіли історію свого друга. Про час­тину свого життя, яка стала і продовжує ставати частиною української історії. Це також була можливість чи спосіб поговорити про свої втрати одне з одним. Осмислити свою роль у всіх цих подіях, побачити себе збоку. "Небесний координатор" — це щоденник, до записів якого можна повернутися за кілька років.

×