— Мені хотілося, щоб про війну говорили самі росіяни. Щоб оцінювали вчинки, які робить керівництво їхньої країни, — каже директор-художній керівник столичного Молодого театру 44-річний Андрій Білоус. Його спектакль "Ласкаво просимо до пекла" отримав премію ГРА як "найкраща камерна вистава".
— Обрав п'єсу російського автора Володимира Зуєва "Мамочки". Прибрав слово "Чечня" і поставив "Україна". І це дослівно лягло на нашу ситуацію.
Історію про матерів, які шукають своїх дітей на Кавказі, в Росії ставлять як ура-патріотичну. Показують, що чеченці погані, а російські жінки та солдати, які прийшли на чужу землю воювати, — хороші.
У моєму спектаклі вуста цих мамочок проговорюють найважливіші слова: війну треба закінчувати, бо вони втомилися шукати загиблих дітей.
Війна колись завершиться. І нам доведеться будувати діалог між простими людьми, українцями й росіянами. Для цього треба пройти певні етапи, про які розказує вистава. Щоб люди почали спілкуватися, пробачили одне одному, могли співіснувати. Зрозуміти, хто винен — це Путін. Покаятися за вбивства, вибачитися. Тоді можливий діалог.
Чому вистава має таку назву?
— Одні з героїв — вбиті російські воїни, які потрапили в чистилище. Усвідомлюють, що за скоєне зло їм одна дорога — в пекло. Коли вони це розуміють, переосмислюють ситуацію. Говорять, що мають армією мертвих залізти в голову до верховного головнокомандувача та змусити його зупинити війну.
Також у виставу додав реальні тексти українських бійців, листи з фронту, де розповідають про жахи війни, слова матерів, які прощаються із загиблими синами.
Як сприймають постановку глядачі?
— Важко. Кажуть, що більше в театр не прийдуть. Але потім знову приходять на цю саму постановку зі знайомими та друзями. Найбільше мене хвилювало, як сприймуть її ветерани й матері загиблих. Бо вистава російською про російських матерів. Ми зробили спеціальний показ для кіборгів. Вони дивилися, плакали та казали, що все це правда.
Не хотів, щоб у виставі був перегин. Бо псевдопатріотизм теж не об'єктивний. Він уже не сприймається, викликає відразу.
Смаки глядачів в усі часи та в усіх театрах однакові. Є невеликий відсоток вдумливої публіки, яка цікавиться мистецтвом. І частина глядачів, які приходять у театр за розвагами. Ми не можемо їм у цьому відмовити. Однак намагаємося не ставити чисті комедії, щоб не спрощувати сприйняття театру. Нам важко змагатися з телевізійним гумором. Прагнемо, щоб комічного в нас було дозовано, й вистава як страва, складалася з багатьох інгредієнтів: де можна подумати, посміятися, відчути емоції. Тоді глядач отримує і комедію, і те, чого не очікував. І приходить знову.
Як переживає Молодий театр карантин?
— Фінансова ситуація в театрі складна, як ніколи. Змушені були перевести артистів на неповний робочий день. Вони тільки грають вистави. Не можемо оплачувати репетицій нових постановок. Немає коштів на виготовлення декорацій, пошиття костюмів, оплату авторських гонорарів. Тому весь цей сезон гратимемо тільки сталий репертуар. Читаємо п'єси, але прем'єр не планується. 2020-го випустили дві вистави, що були готові ще до карантину: "Ліки для Ліки", п'єсу для якої написали в нашому театрі в майстерні молодого драматурга, і "Момент" за творами Володимира Винниченка.
4 
1
Коментарі