Одним із коридорів столичного поліграфкомбінату "Україна" походжає в розхристаному смугастому халаті актор Анатолій Хостікоєв, 57 років. На ньому біла майка і темні труси. Його дружина актриса Наталя Сумська, 53 роки, осмикує благеньку спідницю. Її волосся прикриває сіра хустка.
— Ні-ні, в такому вигляді не фотографуйте, — просить.
Театральна компанія "Бенюк і Хостікоєв" грає виставу "Синьйор із вищого світу" для працівників поліграфкомбінату. Профком заплатив артистам 40 тис. грн.
— Усі на сцену, Бенюк приїхав, — гукає чоловік у сірому піджаку.
52-річний актор Богдан Бенюк спізнився, бо переплутав адреси. Він гарячково роздягається в кабінеті начальника цивільного захисту. Його відвели під гримерку. На стінах, у скляних шафах — протигази.
На сцені зображають спекотну Італію. У перервах між репліками Бенюк у майці вискакує за лаштунки. Розмовляємо пошепки у напівтемряві біля барабанів, замотаних у поліетилен. Вони належать начальнику охорони підприємства. Кожні 5 хв. він забігає за лаштунки — просить не пошкодити їх.
Богдан Бенюк каже, що хоче їсти.
— А перед виставою не можна. Бо будеш товстий, ремигатимеш, пережовуватимеш. Пізно приходиш додому, відриваєш холодильник і з"їдаєш усе, що є. Дуже люблю вареники з картоплею. Можу їсти їх тричі на день, а ще кращі вони на другий день підсмажені, червоненькі. Ще б до них відбивну гарну! Умію деруни робити, м"ясо смажити, яйця — з голоду вмерти не боюся.
— Чого боїтеся?
— Я ріс без батька, його не стало, як мені було півтора року. Я його не пам"ятаю. Мама виховувала нас трьох, я — найменший. Тяжко працювала, прала чужий одяг удома. Я дико боявся, що вона може померти, тоді втрачу все. Ми жили в нафтовому селищі, у бараках, де часто помирали люди. І я страшенно боявся похоронів. Від запаху щойно пофарбованої труни мене нудило. Щоб не чути музики, затуляв вуха подушками.
Один критик виставу назвав "Кайдашевое семя"
Цей страх використав Леонід Биков у фільмі "Ати-бати, йшли солдати", у якому я знімався. Я Леоніду Федоровичу на співбесіді розповідав про своє життя і свої страхи. Коли я, недосвідчений пацан, вийшов грати, він сказав включити похоронну музику. Її не чути в кадрі, вона звучала тільки для мене. Підсвідомість спрацювала: я заплакав.
Каже, що в лютому з театром ім. Івана Франка був на гастролях у Санкт-Петербурзі.
— Кінець лютого, а мороз колосальний, мінус 22 градуси. Холод із Балтики пронизує до кісток. Я поїхав без білизни, без нічого. З готелю вискочили тільки раз в Ісакіївський собор, і собор Спаса-на-крові. А то в готелі олімпійські ігри дивилися.
— Як сприймали пітерці наші вистави?
— Ми повезли в БДТ (Великий драматичний театр ім. Товстоногова. — "ГПУ") "Швейка", "Тев"є-Тевеля", "Одруження", "Легенду про Фауста" і "Кайдашеву сім"ю". Один критик назвав: "Кайдашевое семя", — сміється. — Після наших вистав приходили критики. Схвально говорили, що театр Франка показав той клас, якого давно в Петербурзі не існує. Це правда, бо театри порожні, глядачі не йдуть. Вистави проходять під гаслом шоу, це нагадує телебачення. А глядачі хочуть дійсно побачити стосунки, відчути співпереживання. До нас підходила Валентина Матвієнко, губернатор Петербурга, сказала, що сподобалося. А що вона могла ще сказати?
Знімає капелюха, під ним мокрий чуб. Скаржиться, що за викладанням в університеті культури не має часу читати.
— На столі вдома лежить остання книжка Оксани Забужко "Музей покинутих секретів". Отакенна, — показує товщину книжки (830 сторінок. — "ГПУ"). — Дружина Уляна читає і хвалить. А я кажу: "Що, Оксана не могла написати тоншу?" Не встигаю до роману добратися. Додому прибігаю пізно, відкриваю і засинаю на першій сторінці.
Наприкінці травня в театрі ім. Франка відбудуться дві прем"єри за участю Богдана Бенюка: "Буря" і "Бульвар злодіїв". 24 серпня компанія "Бенюк і Хостікоєв" покаже нову виставу за твором Дейва Фрімена "Люкс для іноземців".
— Вистава про те, як під час карнавалу в готельний номер заселяють дві пари: молоду і старшу. Ситуація вийде пікантна.
3 
1
Коментарі
2