У Музеї російського мистецтва в Києві відкрилася виставка професора Сергія Подерв"янського. Починаючи з 50-х, він викладав малюнок у художньому інституті в Києві. Останню картину професор написав у листопаді минулого року. Називалася вона "Оголена". Помер майстер 9 лютого — п"ять місяців тому. 15 липня Сергієві Павловичу виповнилося б 90 років.
У чотирьох залах музею виставили його пейзажі та жіночі портрети. Окремий зал віддали під "Оголених", серед яких вивісили портрет шахтаря в касці.
Дружина Подерв"янського Людмила Міляєва ручкою виправляє в каталозі граматичну помилку. На останній його сторінці написано "Щіра подяка". На обкладинці — "Оголена на тлі рододендрона". Каталог щойно привезли з друкарні.
Пані Людмила в чорному в крапинку жакеті. Учні Подерв"янського підносять їй квіти. Букети вона ставить на підлогу в куток. Дарують гладіолуси, ромашки і троянди.
— У Сергія Павловича — тисячі робіт. Нам дуже важко було відібрати, — зізнається вона.
Цікавлюся в неї, чому на виставці багато жіночих портретів, а чоловічих — обмаль.
— Чоловічих у нього, можливо, навіть більше, — заперечує пані Людмила. — Просто з "Оголеними" він найбільше експериментував. І майже не виставляв їх.
Вона показує на портрет червонощокої селянки в хустині.
Сезанн так малював
— Його цікавив і характер, і колір шкіри, — зауважує.
Питаю, яке полотно в неї улюблене.
— Важко сказати, — замислюється вона. — Знаєте, серед оголених є кілька, що мені дуже подобаються. В них є така велика віртуозерія, — вживає самотужки вигадане слівце. Пані Людмила — мистецтвознавець.
Син художника — художник і письменник Лесь Подерв"янський, 53 роки, — підписує свій чотиритомник одному з прихильників. Книжки маленькі, світлі.
— Сподіваюся побувати й на вашій виставці, — гречно зауважує читач.
Лесь мовчить і невизначено хитає головою. Підходить директор музею Юрій Вакуленко, 48 років:
— Лесю, покупці, — каже.
Мама із дочкою показують Подерв"янському двох "Оголених", яких хочуть придбати.
— Десять тисяч доларів, — називає ціну він.
Людмила Ладова, 50 років, п"є з високого одноразового келиха шампанське. Вона — мистецтвознавець.
— Це велика честь, що Сергій Павлович колись мене малював, — говорить вдоволено.
Головний художник Театру імені Івана Франка Андрій Александрович-Дочевський, 48 років, швидко оглядає експозицію.
— У цьому залі відчувається теплохолодність жіночого тіла. Сезанн так малював, — зазначає на виході.
Пан Андрій — учень Подерв"янського.
Журналіст Микола Вересень затримується біля "Оголених" і шахтаря.
— Я бачу, автор любив жінок більше, ніж шахтарів, — сміється. — Шахтарів він любив менше, але дбав про соборну Україну. Я так розумію, що шахтарі — це схід, а красиві жінки — це все-таки захід.
Перш ніж іти до виходу, іще раз оглядає залу.
— По цих картинах можна зрозуміти, хто тільки модель, а хто — щось більше. Знаєте, як? — азартно продовжує Вересень. — За незавершеністю картини. Коли малюєш, малюєш, і у процесі щось виникає, — вже нецікаво домальовувати.













Коментарі