— Може, здати його на кольорові метали, — режисер 35-річний Тарас Ткаченко крутить у руках бронзову нагороду Одеського кінофестивалю "За найкращий український фільм". Це масивна бронзова чаша. Ткаченка відзначили за короткометражку "Собачий вальс". Вона обійшла стрічки Кіри Муратової, Олександра Міндадзе, Сергія Лозниці. Головну роль у картині зіграла Ада Роговцева.
— Я вже повертався з Одеси. Аж раптом на в'їзді в Київ подзвонив директор фестивалю Денис Іванов. Попросив повернутися. За день покрив 500 кілометрів одеської траси двічі. Думав, отримаю якусь нагороду від Спілки кінематографістів чи журналістів.
"Собачий вальс" знімали в Києві у грудні три дні.
— Перший день — у снігу, а на другий все розтануло. Треба було якось робити зиму. Продюсер послав людей по гіпс, щоб можна було кучугуру накидати. А друзі, режисери Денис Гамзинов і Оля Гібелінда поїхали машиною на Чернігівщину і нагребли повний багажник снігу.
Ада Роговцева та Микола Олійник грають у стрічці вчительку музики та двірника. Їх змушують виселитися із будинку під знесення. На заощадження двірник купує вчительці рояль. У фіналі вони грають "Собачий вальс" у дві руки посеред двору.
— Їхні взаємини тримаються на тому, що жінка йому грає вальси Шопена. У них такий роман без слів. Дід, щоб забезпечити своє існування, краде псів і потім повертає їх за винагороду. Тримає в квартирі велику дошку із оголошеннями "Пропав собака". На роль собаки взяли чорного водолаза на кличку Афіна. Її так полюбила команда, що у перший день перегодували сардельками. Потім мала проблеми зі шлунком.
За перемогу Тарас Ткаченко отримав 50 тис. грн.
— На ці гроші кіно не знімеш. Куплю за них трошки свободи для написання нових сценаріїв. Я не кліповий режисер, не можу знімати все підряд. Писав сценарії до документальних телепроектів, зокрема про Миколайчука та Івасюка. Зараз у театральному інституті викладаю режисуру.
Режисер хоче перетворити свою короткометражку на повний метр.
— Не знаю, чи вдасться. Мої головні герої мовчать. Це нормально для 15-хвилинного фільму. Але півторагодинне мовчання викличе сумніви, чи вони психічно нормальні люди. Ще мрію екранізувати романи "Село не люди" Люко Дашвар або "Солодка Даруся" Марії Матіос. Українське село вже набридло в літературі. Від Нечуя-Левицького до Панаса Мирного всі писали жорстко, на межі скандалу. Дашвар перша написала легко й відверто. Це чесна картина того, що я знаю про наше вимираюче село.
1 
1
Коментарі