"Балада про Євгенія Мясіна" — так назвав новий комікс італійський художник Ігорт, 56 років. Відомий своїм графічним романом про Голодомор у серії "Українські зошити" 2010-го.
"Це не наша війна. Ми вбиваємо братів-українців. Майже всі мої друзі загинули або покалічені. Досить цього лайна! Я звільняюся з армії та їду додому," — каже своїй дівчині Каті Євген Мясін. Герой коміксу — російський солдат з Омська, служить у морській піхоті. Влітку його військову частину відправили до Ростовської області нібито на навчання. Хлопцям давали накази заходити на територію України і воювати там. Євген вирішив звільнитися, бо не хотів убивати українців.
— Дізнався про історію Жені Мясіна від російської блогерки Олени Васильєвої, — розповідає Ігорт англійською. — Женю збила машина 3 вересня. Це був прямий наслідок його рішення звільнитися. Бо розтин довів, що серце хлопця зупинилося задовго до того, як його переїхала вантажівка. Коли прочитав про нього, захотілося самому битися, розказати про це, поширити правду. Мене так вразила ця історія, що готую спеціальний випуск журналу, присвячений Євгенові. Як художник відчуваю відповідальність. Не можу зображати вигадані сюжети, коли навколо коїться таке. Ніколи не думав, що малювати війну — це жахливий інструмент знищення людства.
Зараз художник працює над новими сюжетами про війну на Донбасі.
— Мій батько був композитором, бабуся добре знала російську літературу. Тож сім'я здавна пов'язана зі слов'янською культурою. Я мав ідею видати книгу про Чехова. Вперше приїхав в Україну 2008-го, щоб побачити його будинки в Криму. Тоді помітив сум на обличчях людей і почав розпитувати, як їм велося ті 70 років радянської влади. Вирішив трохи пожити як звичайний українець. Винаймав квартиру, їздив трамваєм, купував їжу в магазині і говорив із людьми на вулиці. Вважаю, що історія не існує сама по собі. Вона важлива тільки в тому, як впливає на повсякденне життя людини. Наприклад, як Голодомор або вторгнення Росії в Україну. 2008-го запитував українців, чи бояться вони, що Україна буде наступною після Грузії. Більшість не боялися і не думали про це. Деякі вважали, що їм буде значно краще жити, коли прийде Росія. Російська пропаганда вміло приховує їхню фінансову кризу.
Художник щороку приїжджає в Україну.
— У вас життя нелегке. А коли російська армія ще й допомагає в так званій "громадянській війні" — це ще більше крові й болю. Треба називати речі своїми іменами: війна на Донбасі — це вторгнення іншої країни. Щоб це зрозумів світ, у своїх роботах я даю голос простим людям, яких зазвичай не чути.
3 
1
Коментарі