54-річний письменник Юрій Винничук зустрів мене біля тютюнової фабрики у селищі Винники Львівської області. У свій приватний будинок не запросив. Повів у клуб "Галактика". За столами порожньо. Письменник замовляє пиво. Дуже скутий. Майже не дивиться в очі. Спостерігає за сомом, що плаває в акваріумі серед зали.
Каже, у дитинстві хотів бути моряком.
— Читав книжки про мандри. У молодості малював картини, в івано-франківських клубах стіни розписував. За це в Радянському Союзі гарно платили.
Каже, зараз живе на гроші від своїх книжок.
2005-го за книжку "Весняні ігри?", яка виграла конкурс на українській службі "Бі-Бі-Сі", ви отримали премію. На що її потратили?
— Що таке 10 тисяч гривень? — дивується. — Це малі гроші. Хоча, — зізнається, — витрачаю я небагато. Городину свою маю. Навіть вина не купую. Бо під вікнами насадив винограду. Роблю з нього домашнє вино. На львівський книжковий форум у вересні завжди роблю свято винограду. Запрошую друзів-письменників — банячимо цілу ніч. А ще вибираємо з-поміж себе бога вина — Бахуса. Цього року ним буде німецький письменник Інґо Шульце. Він пише короткі оповідання про життя.
Кого ще запросили?
— Письменників Юрка Андруховича, Олександра Бойченка, Андрія Бондаря з дружиною Софією Андрухович. Приїдуть Сергій Жадан та засновниця львівського книжкового Форуму Леся Коваль. Ще будуть журналістки, поетеси з довгими ногами, мої перекладачки з Польщі, Чехії та Німеччини.
Як усім жінкам дасте раду?
— О ні, — сміється. — Я пішов із великого сексу, відколи одружився. Моїй дружині 30 років, а синові один рік і шість місяців.
"Весняні ігри" читав алкоголік у парку
Говоримо про першу дружину Винничука. Із нею він розлучився у сорок років. Має вже дорослого сина. Зараз вони виїхали до Америки. Юрко відмовляється про це розповідати.
— Дуже особисте, — пояснює лаконічно.
А в книжках про своїх жінок пишете, — дорікаю.
— Половина з того — фантазії, — запевняє. — Письменник, до чого торкнеться, перетворює або на золото, або на лайно. Жінки — вдячний літературний матеріал. Коли йдеться про стосунки жінки та чоловіка, щось я беру зі свого особистого життя. А взагалі не люблю описувати секс — хто, кому, куди і як запхав, як там хто рухався. У книжці "Весняні ігри..." описані мої фантазії, що виникають під час статевого акту, але так, наче б усе відбувалося в реальності.
Каже, бачив свої книжки на пляжах, у гастрономах:
— А книжку "Весняні ігри..." читав алкоголік у парку.
Додає: щоб знати, хто такий письменник Винничук, треба читати "Весняні ігри...".
— Найкраща моя книжка — роман "Мальва Ланда". Я легко її писав, але довго не міг закінчити. Мав кілька варіантів.
Звідки стільки еротичної агресії у творах?
— Від мене вимагали скандалів, щоб приваблювати читачів, коли я працював у львівській газеті "Post-Поступ". Я вигадав "Щоденники Роксоляни". У газеті вони подавалися як реальні. Патріоти, — іронізує, — обурились, що я описав, чим насправді займалася Роксолана у гаремі. Але багато жінок мені писали листи. Дякували за те, що розказав їм про секс. Адже на початку 90-х не було еротичних книжок та фільмів.
Чи є речі, над якими ви не будете кепкувати ніколи?
— Колись я посміявся з Грушевського і Винниченка, що вони вгробили нашу незалежність. Недавно постібався з Ющенка про те, що Україні потрібні герої, а жінки народжують бухгалтерів. Але з релігії та батьків не стібався і не буду стібатися ніколи.
Жінки — вдячний літературний матеріал
Каже, готує антологію невідомої української готичної прози XIX століття "Огненний змій". За однойменною повістю Пантелеймона Куліша. А ще — літературні казки українських письменників XIX століття під назвою "Зачарована місцина".
— Перекладаю з давньоукраїнської, польської та латини житія святих та фантастичні оповідки. Паралельно збираю матеріали для нового роману. Там ідеться про середньовічний Львів.
Де берете ці історії?
— В архівах читаю хроніки XVII–XVIII століть, записи давніх легенд у галицькій пресі. Чимало тих легенд мають два-три рядки. Я їх "реставрував".
Ви ще й перекладаєте книжки.
— З усіх слов"янських мов. Колись навіть учив кельтські. Але так і не осилив. У юності мав оригінали кельтської поезії з детальним англійським коментарем кожного слова. А потім захопився і під виглядом перекладів з кельтських мов публікував свої власні вірші.
Каже, не треба перекладати дослівно.
— Колись у письменника Юрія Андруховича слово "совок" німецьке видавництво "Зуркампф" переклало як "лопатка".
1952, 18 березня — народився в Івано-Франківську в сім"ї лікаря
1973 — закінчив Прикарпатський університет імені Стефаника в Івано-Франківську
1974 — перебрався жити до селища Винники у Львівській області
1987 — організував естрадний театр "Не журись" у Львові
1991–94 — заввідділом у львівській газеті "Post-Поступ"
з 1997 — працює у львівській газеті "Поступ". Через нього на видання шість разів подавали до суду
Має 21-річного сина від першого шлюбу і півторарічного сина від другого шлюбу
3 
1
Коментарі