Ексклюзиви
Пʼятниця, 07 вересня 2018 00:50

"А де такий сир брав на фуршет?"

Автор: Анастасія Мантач
  Кропивничанка фотографується з актором львівського театру ”Воскресіння”. Його артисти з’явилися на ходулях під час театральної ходи на фестивалі ”Кропивницький”
Кропивничанка фотографується з актором львівського театру ”Воскресіння”. Його артисти з’явилися на ходулях під час театральної ходи на фестивалі ”Кропивницький”

— Я всім зайняла місця в першому ряду. Посидимо, як білі люди, спереду, — пенсіонерка в червоній короткій кофтині та квітчастій спідниці підходить до трьох жінок у залі Кіровоградської обласної філармонії. Прийшли на виставу "Вечеря з дурнем" львівського театру "Воскресіння". Її показують на мистецькому фестивалі "Кропивницький" у однойменному обласному центрі. Відбувався з 29 серпня по 2 вересня.

Зал на 800 місць майже повен.

"Вечеря з дурнем" розповідає про книговидавця П'єра. Він змагається з другом, хто приведе на спільну вечерю більшого дурня.

За 10 хв. публіка починає перемовлятися, хтось говорить телефоном. Ще до антракту багато глядачів виходять. Затягнутий сюжет і нечутно акторів, скаржаться.

Увечері в театрі ім.Марка Кропивницького чернігівчани показують виставу "Вій. Докудрама". У фіналі переповнений зал 10 хв. не відпускає акторів оплесками.

За сюжетом — до сучасного полтавського села приїздять двоє французів. Шукають дівчину Оксану, з якою один з них познайомився в інтернеті. Виявилося — наступного дня в Оксани весілля. Вночі її вбивають.

— Цьогоріч "Вій. Докудрама" здобула найпрестижнішу театральну премію імені Леся Курбаса, — розповідає київський театрознавець Олена Варварич, 41 рік. — П'єсу написала Наталія Ворожбит — одна з найпомітніших авторів документальної драми у світі. Режисер — Андрій Бакіров. Думаю, Чернігівському театру пощастило, що має такого художнього керівника. Раніше працювали в традиційній манері. Із його приходом 2010-го вийшли на новий рівень.

На фестивалі показали 13 вистав театрів зі всієї України. Зокрема "Соломон у спідниці" з Адою Роговцевою у головній ролі.

У неділю в обід на площі перед театром зібрався натовп. Тут розставлені мольберти із картинами — результи пленеру. Його провели в рамках фестивалю. Участь взяли 30 художників. Протягом п'яти днів малювали вулиці Кропивницького.

— Чтобы привлечь сюда имена из разных уголков Украины, без дружеских отношений не обойтись, — говорить власник єдиної в місті галереї "Єлисаветград" 61-річний Микола Цуканов. Він організував пленер. Ходить поміж мольбертів. — Кропивницький зараз не можна назвати містом художників. От у XІХ столітті сюди приїжджали передвижники (члени Товариства пересувних художніх виставок, куди входили Ілля Рєпін, Архип Куїнджі, Василь Суриков. — "ГПУ"). У чергах на їхні виставки стояли тисячі. У кропивницьких музеях достатньо раритетних полотен. Тут творили знані живописці. Наприклад, Олександр Осмьоркін. Публіка сучасна не завжди відповідає рівню цих митців.

Щоб у місті були художники, повинні бути шанувальники їхньої творчості. Таких мало. Галерею ми відкрили 10 років тому. Спершу до нас приходили 3 відсотки населення. Зараз довели цей показник до 9. Коли 2011-го провів у галереї виставку, перший дзвінок вранці наступного дня був такий: "А де такий сир брав на фуршет?"

Поряд із трьома полотнами стоїть художник Анатолій Шаповалов, 69 років. Приїхав із села Аджамка за 20 км від обласного центру. Мав дві персональні виставки в Лондоні. Його роботи продають на британських аукціонах "Сотбіс" та "Крістіс".

— Ми все-таки на периферії. Усі струмки стікаються до столиці, — каже Анатолій Шаповалов, — Після закінчення художнього інституту в Києві мені пропонували фіктивний шлюб, щоб залишився в столиці. Але я тільки женився. Та й завжди додому тягнуло. У Кіровограді попрацював — малював портрети партійних діячів. Потім у 1990-х втратив роботу, майстерню. Побудував її біля хати. У Лондон із села їжджу, — сміється. — Із сином були в Парижі. У Луврі нічого робити. Усі товчуться тільки біля "Мони Лізи". Пішли на Мон­мартр — Андріївський узвіз у Києві кращий.

Уздовж пішохідної вулиці Дворцової стоять білі намети видавництв. Серед них — стенд закарпатського письменника Мирослава Дочинця. Свої книги автор продає сам.

— Пане Мирославе, ваші шанувальниці в будь-яку шпаринку пролізуть, — із сусіднього намету гукає молода жінка з широкою усмішкою.

— Нічого не поробиш, треба вислухати всі їхні історії. Та ще й вірші, — Дочинець піднімає книгу, яка падає з полиці на асфальт.

— Багато купували в перший день. Особливо книжки для дітей, — розповідає представниця львівського "Видавництва Старого Лева" 28-річна Анастасія Дзюбак. — Добре розійшлася "Франческа" Доржа Бату. Це перша книжка українського журналіста, якого насправді звати Андрій Васильєв. Він розповідає дотепні історії про роботу в НАСА й свою колегу, італійку Франческу. Дівчина не може жити без витівок навіть під час найбільш відповідальних завдань. Розібрали французькі жіночі романи. У місті книгарні можна полічити на пальцях однієї руки. У них завеликі націнки. Мені вигідніше замовити книжку в інтернеті. Літературне життя загалом оживає. Частішають зустрічі з письмениками. 13 вересня чекаємо Юрія Андруховича. Він був у нас навесні, зібрав повний театр. Вхід був платний. Так само — і на зустрічі з Оксаною Забужко.

Під вечір книжкові ятки згортають. Повз них у напрямку площі Героїв Майдану йдуть люди. Там протягом трьох днів виступають музиканти. Зокрема гурти "ТІК", "Антитіла", "Бумбокс", "С.к.а.й." співаки Ірина Федишин і Тарас Петриненко.

Показали фільм про водія маршрутки

Перший мистецький фестиваль "Кропивницький" відбувся торік. Тоді його відвідали 50 тис. людей.

— Майже всі цьогорічні вистави, концерти фестивалю торкаються теми щоденного патріотизму. Тому обрали гасло "Герої серед нас", — каже креативний директор фестивалю Сергій Проскурня, 60 років.

— Особливим пунктом програми є ораторія на Фортечних валах. На тому місці має з'явитися кафедральний собор Української помісної церкви. Текст ораторії — це "Заповіт" Патріарха Української греко-католицької церкви Йосипа Сліпого. Виконують твір майже 100 учасників оркестру й хору Національного будинку органної та камерної музики України.

Окремою програмою став показ на великих екранах історій жителів міста й області, які мають активну життєву позицію. Серед героїв — водій маршрутки, який читає пасажирам вірші Ліни Костенко, Івана Драча. Дехто чекає саме на його автобус.

Також показали фільм про засновницю притулку для літніх людей, операційну медсестру дитячої лікарні.

Зараз ви читаєте новину «"А де такий сир брав на фуршет?"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода