— Я всім зайняла місця в першому ряду. Посидимо, як білі люди, спереду, — пенсіонерка в червоній короткій кофтині та квітчастій спідниці підходить до трьох жінок у залі Кіровоградської обласної філармонії. Прийшли на виставу "Вечеря з дурнем" львівського театру "Воскресіння". Її показують на мистецькому фестивалі "Кропивницький" у однойменному обласному центрі. Відбувався з 29 серпня по 2 вересня.

Зал на 800 місць майже повен.

"Вечеря з дурнем" розповідає про книговидавця П'єра. Він змагається з другом, хто приведе на спільну вечерю більшого дурня.

За 10 хв. публіка починає перемовлятися, хтось говорить телефоном. Ще до антракту багато глядачів виходять. Затягнутий сюжет і нечутно акторів, скаржаться.

Увечері в театрі ім.Марка Кропивницького чернігівчани показують виставу "Вій. Докудрама". У фіналі переповнений зал 10 хв. не відпускає акторів оплесками.

За сюжетом — до сучасного полтавського села приїздять двоє французів. Шукають дівчину Оксану, з якою один з них познайомився в інтернеті. Виявилося — наступного дня в Оксани весілля. Вночі її вбивають.

— Цьогоріч "Вій. Докудрама" здобула найпрестижнішу театральну премію імені Леся Курбаса, — розповідає київський театрознавець Олена Варварич, 41 рік. — П'єсу написала Наталія Ворожбит — одна з найпомітніших авторів документальної драми у світі. Режисер — Андрій Бакіров. Думаю, Чернігівському театру пощастило, що має такого художнього керівника. Раніше працювали в традиційній манері. Із його приходом 2010-го вийшли на новий рівень.

На фестивалі показали 13 вистав театрів зі всієї України. Зокрема "Соломон у спідниці" з Адою Роговцевою у головній ролі.

У неділю в обід на площі перед театром зібрався натовп. Тут розставлені мольберти із картинами — результи пленеру. Його провели в рамках фестивалю. Участь взяли 30 художників. Протягом п'яти днів малювали вулиці Кропивницького.

— Чтобы привлечь сюда имена из разных уголков Украины, без дружеских отношений не обойтись, — говорить власник єдиної в місті галереї "Єлисаветград" 61-річний Микола Цуканов. Він організував пленер. Ходить поміж мольбертів. — Кропивницький зараз не можна назвати містом художників. От у XІХ столітті сюди приїжджали передвижники (члени Товариства пересувних художніх виставок, куди входили Ілля Рєпін, Архип Куїнджі, Василь Суриков. — "ГПУ"). У чергах на їхні виставки стояли тисячі. У кропивницьких музеях достатньо раритетних полотен. Тут творили знані живописці. Наприклад, Олександр Осмьоркін. Публіка сучасна не завжди відповідає рівню цих митців.

Щоб у місті були художники, повинні бути шанувальники їхньої творчості. Таких мало. Галерею ми відкрили 10 років тому. Спершу до нас приходили 3 відсотки населення. Зараз довели цей показник до 9. Коли 2011-го провів у галереї виставку, перший дзвінок вранці наступного дня був такий: "А де такий сир брав на фуршет?"

Поряд із трьома полотнами стоїть художник Анатолій Шаповалов, 69 років. Приїхав із села Аджамка за 20 км від обласного центру. Мав дві персональні виставки в Лондоні. Його роботи продають на британських аукціонах "Сотбіс" та "Крістіс".

— Ми все-таки на периферії. Усі струмки стікаються до столиці, — каже Анатолій Шаповалов, — Після закінчення художнього інституту в Києві мені пропонували фіктивний шлюб, щоб залишився в столиці. Але я тільки женився. Та й завжди додому тягнуло. У Кіровограді попрацював — малював портрети партійних діячів. Потім у 1990-х втратив роботу, майстерню. Побудував її біля хати. У Лондон із села їжджу, — сміється. — Із сином були в Парижі. У Луврі нічого робити. Усі товчуться тільки біля "Мони Лізи". Пішли на Мон­мартр — Андріївський узвіз у Києві кращий.

Уздовж пішохідної вулиці Дворцової стоять білі намети видавництв. Серед них — стенд закарпатського письменника Мирослава Дочинця. Свої книги автор продає сам.

— Пане Мирославе, ваші шанувальниці в будь-яку шпаринку пролізуть, — із сусіднього намету гукає молода жінка з широкою усмішкою.

— Нічого не поробиш, треба вислухати всі їхні історії. Та ще й вірші, — Дочинець піднімає книгу, яка падає з полиці на асфальт.

— Багато купували в перший день. Особливо книжки для дітей, — розповідає представниця львівського "Видавництва Старого Лева" 28-річна Анастасія Дзюбак. — Добре розійшлася "Франческа" Доржа Бату. Це перша книжка українського журналіста, якого насправді звати Андрій Васильєв. Він розповідає дотепні історії про роботу в НАСА й свою колегу, італійку Франческу. Дівчина не може жити без витівок навіть під час найбільш відповідальних завдань. Розібрали французькі жіночі романи. У місті книгарні можна полічити на пальцях однієї руки. У них завеликі націнки. Мені вигідніше замовити книжку в інтернеті. Літературне життя загалом оживає. Частішають зустрічі з письмениками. 13 вересня чекаємо Юрія Андруховича. Він був у нас навесні, зібрав повний театр. Вхід був платний. Так само — і на зустрічі з Оксаною Забужко.

Під вечір книжкові ятки згортають. Повз них у напрямку площі Героїв Майдану йдуть люди. Там протягом трьох днів виступають музиканти. Зокрема гурти "ТІК", "Антитіла", "Бумбокс", "С.к.а.й." співаки Ірина Федишин і Тарас Петриненко.

Показали фільм про водія маршрутки

Перший мистецький фестиваль "Кропивницький" відбувся торік. Тоді його відвідали 50 тис. людей.

— Майже всі цьогорічні вистави, концерти фестивалю торкаються теми щоденного патріотизму. Тому обрали гасло "Герої серед нас", — каже креативний директор фестивалю Сергій Проскурня, 60 років.

— Особливим пунктом програми є ораторія на Фортечних валах. На тому місці має з'явитися кафедральний собор Української помісної церкви. Текст ораторії — це "Заповіт" Патріарха Української греко-католицької церкви Йосипа Сліпого. Виконують твір майже 100 учасників оркестру й хору Національного будинку органної та камерної музики України.

Окремою програмою став показ на великих екранах історій жителів міста й області, які мають активну життєву позицію. Серед героїв — водій маршрутки, який читає пасажирам вірші Ліни Костенко, Івана Драча. Дехто чекає саме на його автобус.

Також показали фільм про засновницю притулку для літніх людей, операційну медсестру дитячої лікарні.

×